Testimony 1072

Testimony 1072

2022-08-02

It is shameful and sad that the generations growing up, who have to see terrible battles, human losses, and people's tears, feel fear, pain, sadness and despair. As long as the world exists, there have been wars. Unfortunately, like every Ukrainian, I woke up one morning to terrible explosions and to the words from my mother's mouth: "The war has begun." At first, it was an absolute rejection of the situation; it seemed to me that it was not true, that my mother did not understand everything that way, and the explosions that rang out several times were just the sound of the renovation works that were on the street where I live. But literally, in a few minutes, I realized that everything my mother said was true because the first information appeared on the Internet, and I also started correspondence with friends, classmates, acquaintances, and relatives who were scared; some of them succumbed to panic, some were a bit calmer. However, I was also in a panic; for some time, I could not control my emotions and my own state; at one point, I even cried, but later I calmed down and realized that I was hyperbolizing and fantasizing too much. My mother was also in a panic, probably even more, and I understand why. She was worried not so much about her life but about my life and my grandparents. In general, after about an hour, my mother and I were scared and did not know what to do. Our friends suggested we go to the village because they thought it would be calmer there; someone said that we should get together with our relatives because it is possible to evacuate people to a safe place, but we still did not understand what was better to do, so we gathered the most necessary things, got dressed, in which case they were ready to go, but in the end, they stayed at home, in [CITY], in an apartment. The first day was spent with the phone in hand, every minute reading any information that came from Telegram channels or from official sources. Remembering the first night, I can say that I felt the fear of the unknown of what awaited my family and me. Again, I gave free rein to fantasies and imagination and brought myself to such a difficult state. I did not sleep all night, only in the morning I forced myself to sleep, at least for a little while, and I succeeded. The following days we were less anxious and less afraid than the first day. Until this day, when I am writing this work, I heard the sounds of explosions three times; of course, it confused me, but I understood that there are no active hostilities in my city; my people come to my city from central Ukraine, from the east, to evacuate today is the th day of the war. During the entire time, everyone saw, at least on the Internet, the atrocities committed by the Russian military; no one will forget or forgive this; during these days, Ukrainians became even stronger, even more, united and united. Currently, my whole family and I are helping our army; we believe and wait for Victory; we also believe in the bright future of independent Ukraine, and we are waiting for the punishment of the villains who committed crimes in my country.

Як шкода та прикро, що виростають покоління, яким доводиться бачити страшні битви, людські втрати, сльози народу, відчувати страх, біль, смуток та розпач. Скільки існує світ — стільки й існують війни. На жаль, я, як і кожен українець, одного ранку прокинулася від страшних вибухів і від слів із вуст мами: «Розпочалась війна». Спочатку це було абсолютне неприйняття ситуації, мені здавалося, що це неправда, що мама не так усе зрозуміла, а вибухи, які лунали декілька разів — це лише звук від ремонтних робіт, що були на вулиці, якій я проживаю. Але буквально за декілька хвилин я зрозуміла, що усе, що сказала мама – правда, адже з’явилась перша інформація в інтернеті, а також я почала листування з друзями, одногрупниками, знайомими, рідними, які були налякані, деякі з них піддалися паніці, дехто був дещо спокійнішим. Втім я також була у паніці, деякий час не могла контролювати свої емоції, власний стан, у якийсь момент навіть заплакала, але згодом заспокоїлась і зрозуміла, що я гіперболізую та фантазую лишнє. Так само у паніці знаходилася моя мама, напевне, навіть у більшій мірі, і я розумію чому. Вона непокоїлась не стільки за своє життя, як за моє життя та моїх бабусі і дідуся. Загалом, приблизно до години часу я та моя мама були налякані і не знали що робити. Знайомі пропонували нам поїхати у село, бо вважали, що там буде спокійніше, хтось говорив, що треба разом із рідним зібратися, бо можлива евакуація людей у безпечне місце, але ми так і не зрозуміли, що краще робити, тому зібрали найнеобхідніші речі, одягнулися, і у разі чого були готові їхати, але в кінці кінців залишились вдома, у [МІСТО], в квартирі. Перший день пройшов з телефоном в руках, кожну хвилину читаючи будь-яку інформацію, яка надходила з телеграм-каналів або із офіційних джерел. Згадуючи першу ніч — я можу сказати, що відчувала страх невідомості того, що очікує на мою сім’ю і на мене. Знову таки, я дала волю фантазіям та уяві і сама себе привела до такого складного стану. Усю ніч я не спала, лише під ранок змусила себе заснути, хоча б на трішки, і мені це вдалось. Наступні дні ми були менш стривоженими і менше відчували страх, порівняно із першим днем. До цього дня, коли я пишу цю роботу, звуки від вибухів чула тричі, звичайно мене це бентежило, але я розуміла і розумію, що у моєму місті не проходять активні бойові дії, до мого міста приїжджає мій народ з центральної України, зі сходу, щоб евакуюватися. Сьогодні день війни. За увесь час кожен бачив, як мінімум в інтернеті, — звірства, які були вчинені російськими військовими, ніхто цього не забуде і не пробачить, за ці днів українці стали ще сильнішими, ще більше згуртованими та єдиними. Наразі я та уся моя сім’я допомагаємо нашій армії, ми віримо та чекаємо на перемогу, також віримо у світле майбутнє незалежної України та чекаємо на покарання лиходіїв, які коїли і коять злочини у моїй країні.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.