Testimony 1071

Testimony 1071

2022-08-01

On February , when a new stage of the war with Katsapia began, when those despicable creatures who call themselves "Russians" (although this name is part of the history of Ukraine they stole) began to insidiously, without warning, bomb the cities of my country, I woke up without realizing anything, spent the morning calmly: took a shower, ate, then started reading the news... War. She came again, only this time with a much scarier face. Then everything seems to be in a fog, all sleepless nights and dull days filled with despair and sadness. Due to the feeling of immeasurable apathy, I felt even less alive than before (I never thought that I had a full life); the only things that helped me to fight this were Ragulivna's ethers, which incredibly skillfully analyzed the narratives of katsaps and some citizens of Ukraine, sciences. - popular articles and videos, especially on mathematics and quantum physics (perhaps the shock of changing the perception of the fundamental laws of this world helped me relax), and, of course, conversations with the people closest to me. For me, in particular, the resulting part of my war experience has been a shift in my worldview and a change in the weighting of components of my identity. I understand that supporting local communities is essential; how important it is to be in Ukrainian-centric information, cultural and media spaces; how important it is to understand one's own identity, history and culture; to cancel the cursed katsaps who are waging against us the war of the century, sometimes aggressive and armed, as from now, or confidential information and culture continuously; and the most important thing I learned is the importance of language. Understanding the latter also caused me pain because the self-hatred of several years ago, when I had no monkey-like resistance at all, appeared, rage against every surrounding resistance from whom I heard Katsapska, it became much more difficult for me to walk in public places and sit . in the chat of my study group, due to differences of opinion on the issues of language, the church, the responsibility of all so-called "Russians" for the horrors that happened and are happening in [CITY], [CITY], [CITY], [CITY], Kyiv and many other Ukrainian cities, I practically cut off all ties with several friends.

лютого, коли почався новий етап війни із кацапією, коли ті гидкі істоти, які самі себе іменують «рускімі» (хоча це найменування є частиною вкраденої ними історії України) почали підступно, без попереджень бомбардувати міста моєї країни, я прокинувся нічого не усвідомлюючи, спокійно провів ранок: прийняв душ, поїв, тоді почав читати новини… Війна. Вона прийшла знову, тільки цього разу в значно страшнішому лику. Далі все наче в тумані, всі безсонні ночі та мерхлі дні, наповнені відчаєм та сумом. Через відчуття безмірної апатії, я почувався ще менше живим, аніж раніше (ніколи не гадав, що маю повноцінне життя), єдині речі, які допомагали мені боротися з цим — це етери Рагулівни, яка неймовірно майстерно аналізувала наративи кацапів та деяких громадян України, науково-популярні статті та відеоролики, особливо з математики та квантової фізики (певно шок від зміни сприйняття фундаментальних законів цього світу допомагали мені розслабитися), та, звісно, розмови з найближчими мені людьми. Особисто для мене найважливішою частиною мого досвіду війни є зсуви в моєму світосприйнятті та зміна вагомості компонентів моєї ідентичності. Я зрозумів, наскільки важливою є підтримка локальних спільнот; як важливо перебувати в Україноцентричних інформаційному, культурному та медійному просторах; як важливо вивчати власну ідентичність, історію та культуру; скасовувати клятих кацапів, які ведуть проти нас війну століттями, іноді агресивну і збройну, як от зараз, чи приховану інформаційну та культурну безперервно; та найголовніше, що я зрозумів, це важливість мови. Розуміння останнього також завдало мені болю, адже з’явилася ненависть до самого себе кількарічної давності, коли я зовсім не мав мовної стійкості, з’явилася лють до кожного оточуючого, від якого я чув кацапську, мені значно складніше стало ходити в громадські місця та сидіти в чаті моєї навчальної групи, через розбіжності в поглядах на питання мови, церкви, відповідальності всіх так званих «росіян» за ті жахи, що відбувалися й відбуваються в [МІСТО], [МІСТО], [МІСТО], [МІСТО], Києві та в багатьох інших українських містах, я практично розірвав усі зв’язки з кількома друзями. Власне зараз емоції вже потьмяніли, що мене дуже лякає. Я безмежно боюся вдруге звикнути до війни. Вдруге забутися про ті жахи, які я мушу нести в собі до самої могили, якими мушу поділитися з нащадками, щоб трагедія знову не відбулася.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.