Testimony 1065

Testimony 1065

2022-07-19

War. What a terrible word. How much pain, grief and despair it carries. The war touched every Ukrainian, leaving its bloody mark on the heart. I didn't want to believe that this would happen, but this horror did come. It all started in the early morning. There were such powerful explosions that the windows shook. At that moment, I felt such horror I grabbed my cat and ran to my mother. No one was sleeping anymore, although it was still very early. Everyone began to comfort each other as best they could, although one could not help but see the fear in the eyes of the relatives. On the same day, February , there was a lot of information about the fact that our area would be shelled, so we quickly began to arrange our shelter and brought warm things, food, water, and everything that could be useful for such a moment. I walked every day until I left for work, at least somehow, to distract myself from the constant gunshots and explosions. It was scary to return home one day, under the gunshots and with the thought that they were almost there, in the neighbouring village... While I was walking home in a panic, a fighter jet flew over me. It was terrifying. That same evening, March , my aunt insisted that I pack my things and we would leave soon. At first, I didn't really want to, but that night it was terrifying to sleep; there were explosions and gunshots all night long... We feel like they already exist. After that, I agreed. It was scary to leave Mom and the cat; we left with a heavy heart. They didn't know where, just away from it all. Two days of hard road were behind us, and we reached Transcarpathia. A day later, my mother also came, and it became much calmer. But the sadness for his native home did not leave him for a single day. In order to somehow distract me, I went to picturesque places, mountains and rivers, but still, I was drawn to my native home... We stayed there for more than weeks, and as soon as we heard the news that Kyiv Region was liberated, we immediately went home. These terrible events left a mark. I will never forgive the occupiers for the pain, despair, fear and tears of their relatives and our people, the large number of deaths and destruction they brought to our land. But we will still win! Glory to Ukraine! Glory to heroes! Glory to the nation! DEATH TO ENEMIES! Ukraine, above all!

Війна.. Яке страшне слово.. Скільки болі, горя і розпачу воно несе в собі. Війна торкнулася кожного українця, залишивши в серці свій кривавий слід. До останнього не хотілося вірити, що це станеться, але цей жах таки настав. Все почалось в передранкову пору. Були такі потужні вибухи, що дрижали шибки в вікнах. В той момент найшов такий жах, я схопила свою кішку і побігла до мами. Вже ніхто не спав, хоча була ще дуже рання пора. Всі почали один одного заспокоювати як могли, хоча страх в очах рідних не можна було не побачити. В той же день, лютого, було дуже багато інформації про те, що буде арт обстріли нашої місцевості, тож ми швидко почали облаштовувати наше укриття, позносили теплі речі, їжу, воду, все що могло пригодитись на такий момент. Я ходила всі дні до від‘їзду на роботу, хоч якось відволіктись від постійних вистрелів та вибухів. Страшно було одного дня вертатись додому, під вистріли і з думкою, що вони вже майже поруч, в сусідньому селі.. Поки я в паніці шла додому, наді мною пролетів винищувач. Було дуже страшно. Того ж вечора, березня, тітка наполягала на тому, щоб я збирала речі і ми виїжджали найближчим часом. Спочатку я не дуже хотіла, але тією ночі було дуже страшно спати, всю ніч вибухи, вистріли.. Почуття начебто вони вже у нас. Після цього я погодилась. Страшно було залишати маму та кішечку, з важким серцем ми поїхали. Куди не знали, просто подалі від цього всього. Позаду були дві доби важкої дороги і ми добралися до Закарпаття. Через день приїхала і мама, стало спокійніше набагато. Та смуток за рідним домом не полишав ні на день. Щоб якось відволіктись, ходила по мальовничим місцям, горам та вздовж річок, та все одно тянуло до рідного дому... Пробули ми там більше х тижнів, і як тільки дізнались про новину, що Київщину звільнили, відразу ж вирушили додому. Ці страшні події залишили слід. Ніколи не пробачу окупантам біль, розпач, страх і сльози своїх рідних і нашого народу, велику кількість смертей і розрухи, яку вони принесли на нашу землю. Але ми всеодно переможемо! Слава Україні! Героям Слава! Слава нації! СМЕРТЬ ВОРОГАМ! Україна понад усе!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.