Testimony 1058

Testimony 1058

2022-07-06

Hello, my name is [NAME]. Before the war, I lived in the Kherson region with my family. I have a husband, a -year-old daughter, a daughter who will be a year old on July , and an adult son who is already twenty-one years old. My son already lives separately from us with his girlfriend. I will never forget that day when the war started on February . My son worked in the patrol police in [CITY]; my husband worked as a driver for a company in [CITY]. At night, my son was first called to a meeting at work; my husband took him to work. My son calls at four in the morning and says, "Mom, the war has started," Then the worst begins. To shorten the journey, my husband drove across the field through the [CITY] airfield and came under fire when the airport was blown up. He miraculously survived. Then panic began in the city. It was impossible to fill up the car, withdraw money, or buy medicine and baby food, the siren was constantly sounding, and you didn't know how to behave. We thought it was the worst. But no, the worst thing was to come. When they arrived home from the city, they began to decorate the house, hoping that it would all be over soon. After staying at home for a week, hiding in a small basement with a small child who was months old at the time, my husband decided to leave for the territory controlled by Ukraine. It was also challenging. Constant shelling, a road that lasted almost two days with a mania on his hands. We arrived in the Vinnytsia region and thanked God that we arrived alive. The people here are very good, they provide housing without amenities, but there is a roof over your head. It is calmer here, but not at heart. My husband's parents, my parents, friends, and relatives who could not leave remained in the Khersonregion. My son, who was transferred for work to the city of [CITY], is currently doing his job under fire and is serving. When you walk down the street, children startle at every siren sound, and you don't know where to run. When they write that people they knew died and are no longer alive.

Добрий день, мене звати [ІМ'Я]. Я до війни жила в Херсонській області разом зі своєю сім'єю. Маю чоловіка, доньку років, доньку, який буде сьомого липня рік,та дорослого сина, якому вже двадцять один рік. Син проживає вже окремо разом зі своєю коханою дівчиною. Коли почалася війна лютого, той день не зможу забути ніколи. Син працював в патрульній поліції в місті [МІСТО], чоловік працював водієм на фірмі в місті [МІСТО]. Вночі спочатку визвали сина на збори на роботі, чоловік повіз його на роботу. Син телефонує о четвертій ранку і каже "Мама, почалася війна", і тут почалося найгірше. Чоловік, щоб скоротити дорогу, поїхав через поле, через аеродром [МІСТО], попав під обстріл, коли взірвали аеропорт. Він чудом залишився живий. Потім в місті почалася паніка. Неможливо було заправити машину, зняти гроші, купити ліки та дитяче харчування, постійно лунала сирена і ти не знаєш, як себе поводити. Як ми вважали, це було найстрашніше. Але ні, найстрашніше було далі. Коли з міста приїхали до дому, почали облаштовувати дім, сподіваючись, що це все скоро закінчиться. Посидівши вдома тиждень, ховаючись в маленькому подвалі з маленькою дитиною, якій на той час було місяців, чоловік прийняв рішення виїжджати на територію, підконтрольну Україні. Це теж було дуже нелегко. Постійні обстріли, дорога, яка тривала майже дві доби з манюнею на руках. Приїхали ми в Вінницьку область, дякуємо Богу, що доїхали живі. Тут люди дуже хороші, надали житло без зручностей, але є криша над головою. Тут спокійніше, але на душі - ні. В Херсонській області залишилися батьки чоловіка, мої батьки, друзі, родичі, які не змогли виїхати. Син, якого перевели по роботі в місто [МІСТО], який наразі під обстрілами виконує свою роботу, несе службу. Коли йдеш по вулиці і на кожен звук сирени діти вздригаються і ти не знаєш куди тобі бігти. Коли пишуть, що загинули люди, яких ти знав та їх вже немає в живих.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.