Testimony 1056

Testimony 1056

2022-07-06

Until February , my family was happy with life; the older child went to school, gained knowledge, and communicated with classmates; my younger child calmly attended kindergarten; I went to work, and we lived calmly and enjoyed life. On February , everything changed dramatically, we woke up to explosions, and with the news that the war had begun, our lives were divided into before and after. We did not know where to run or what to do next; the children were terrified. In this regard, I was forced to leave work because kindergartens and schools were closed, and since I am raising children myself, I have to be at home with them since there is no one to leave them. We could never even imagine that this could happen; every day, we hear explosions and the constant sounds of sirens; we are always on our nerves, and it is challenging to be in such a situation. Due to constant stress, my health has deteriorated; constant, constant nervous breakdowns, panic attacks, and constant headaches are very exhausting; children are also under constant stress, and I constantly try to distract them so that they feel it less on themselves. I really want it all to end as soon as possible, for the children to attend school and kindergarten in peace, to be able to go out and walk in the street in peace, to sleep peacefully at night, so that I can go to work in peace and provide for my family, because now we are not living, but we survive as best we can. The funds in our family are simply not enough even for the necessities, and no one knows what will happen next. We even thought of moving abroad so that the children could study and I could work, but also, this would require funds, which my family does not currently have. And what stops us is that we are on our land, everything is native here, we believe that everything will end soon, and everything will be fine, there is no other way, we believe in victory.

До лютого моя родина раділа життю, старша дитина ходила до школи, отримувала знання, спілкувалась с однокласниками, молодша дитина відвідувала спокійно дитячий садок, я ходила на роботу, ми жили спокійно та раділи життю. лютого все змінилося різко, ми прокинулися від вибухів, і з новинами, що почалася війна, наше життя поділилося на до та після. Ми не знали, куди тікати,що робити далі, діти були дуже налякані. В зв'язку з цим я була вимушена покинути роботу, тому що дитячі садки, школи зачинили, а так як я виховую дітей сама, я повинна бути з ними вдома, так як залишити їх немає на кого. Ми ніколи навіть і уявити не могли, що таке може бути, кожен день чутно вибухи, постійні звуки сирен, постійно всі на нервах, дуже важко знаходитись в такій ситуації. В зв'язку з постійними стресами похитнулося здоров'я, постійні нервові зриви, панічні атаки, постійні головні болі, дуже виснажують, діти також в постійному стресі знаходяться, постійно намагаюся їх відволікати, щоб вони менше відчували це на собі. Хочеться дуже, щоб це вже все скоріше закінчилось, діти спокійно відвідували школу, дитячий садок, могли спокійно вийти і погуляти на вулиці, спали вночі спокійно, щоб я могла спокійно відвідувати роботу, та забезпечувати свою родину, тому що зараз ми не живемо, а виживаємо як можемо. Коштів в нашій родині зараз просто не вистачає навіть на необхідне, а як далі піде, також ніхто не знає. Ми навіть думали виїхати за кордон, щоб діти навчалися, я могла працювати, але ж також, на це потрібні кошти, яких в моїй родині зараз не має. А ще зупиняє те, що ми на своїй землі, тут все рідне, ми віримо, що все скоро закінчиться, і все буде добре, по-іншому ніяк, ми віримо в перемогу.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.