Testimony 1049

Testimony 1049

2022-07-06

The first month, I couldn't recover from what was happening; I still can't fully accept it. Constant fear, what will happen next, what if suddenly there will be no water, no food? What should I do? They shout they are angry; they wish death on the aggressors and such as we have. It is terrifying... I would not wish any enemy to go through what those mothers who lost their children are going through; what those who lost relatives and loved ones went through; I have never seen so many tears and grief in my life as my country cried.

Перший місяць не могла оговтатись від того, що відбувається, я й досі не можу до кінця це сприйняти. Постійний страх,а що буде далі, а раптом не буде не води, не їжі. Що робити((( весь час хвилювалась не за себе, а за рідних та дитину, як виявилось, я ще й вагітна,наслідки війни відображались і на вагітності на жаль( почались ці нескінчених стреси, сльози,нестача роботи, продуктів, всі один на одного кричать, зляться, бажають агресорам смерті та такого, як в нас. Це дуже страшно... Я не побажаю жодному ворогу пережити те, що переживають ті мами, що повтрачали своїх діток, те, що пережили ті, хто втратив рідних та близьких, я в житті не бачила стільки сліз і горя, скільки виплакала моя країна.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.