Testimony 1047

Testimony 1047

2022-07-06

We were under occupation for two months; orcs lived in the school in the village of [CITY]; they went to every house in our village and checked what we had in stock. It was terrifying to sleep because, at any moment, they could come and kill us, and I have a small child who is not even two years old. They fired rockets from our village to the Mykolaiv region; it was terrifying when something flew toward us. For me and my child, this is a terrible memory we will not forget for the rest of our lives. My husband and I decided that it was time for us to run away to a place where we would not fear for our lives. Most of all, I regret that I could not take my younger brother, who will soon be . [CITY] is in Ukraine. I want to go home, to my native land and to my relatives.

Ми були в окупації два місяці, в нас в селі [МІСТО] жили орки в школі, вони ходили в кожну хату, яка була у нас в селі і перевіряли, що є у нас в наявності. Було дуже страшно спати, адже в будь-яку хвилину могли вони прийти і нас вбити, а в мене маленька дитина, якій немає ще й двух років. Від нашого села вони випускали ракети на Миколаївщину, дуже страшно, коли до нас щось прилітало. Для мене і для моєї дитини це дуже погана згадка, яку ми не забудемо на все своє життя. Ми з чоловіком вирішили, що нам час тікати туди, де ми не будемо боятися за свое життя. Найбільш за все я шкодую, що я не змогла забрати свого молодшого брата, якому скоро буде . [МІСТО] – це Україна. Я хочу додому, до рідної землі і до своїх рідних.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.