Testimony 1041

Testimony 1041

2022-07-06

My story. Good afternoon! My name is [NAME]; I am from [CITY], Donetsk region. On //, my .-year-old child and my -year-old mother, aunt and -year-old niece had to leave due to constant shelling. My mother suffers from diabetes; she has a progressive loss of vision (one eye %, the other - more); she needs constant, quite expensive medication. Otherwise, she will simply go blind, and her health has deteriorated greatly due to constant stress. My child and I live in a dormitory without a kitchen or hot water. We have been eating canned food for the fourth month; my child constantly cries, and the doctors insist on visiting correctional specialists because the development delay has already started. During these months, we lost relatives; my grandfather stayed in his hometown, and one day, a shell exploded near his house, and my grandfather was found dead; my grandmother could not survive this and the consequences of and also died after a massive heart attack, we couldn't even bury them decently. All our things, everything we collected and built, collapsed in one day. Now the most important thing for me is to preserve the health of my mother and my child because I don't know what awaits us next, we were given housing until August with partial payment, and after that, we will have to look for something else. Now we are collecting money for medicine and for the most necessary things, but we do not have enough; I feel so sorry for my child; she lives her childhood in stress and terrible conditions. I experienced this horror back in , and after that, I barely got out of the stress, went to work, and gave birth to a child, I was so afraid of all this, first the pandemic, then the war, and now all this has returned and is constantly weighing on me. I feel worthless; I can't help my relatives, I can't save my mother and child, I cry every night when I see how they suffer, how my mother cries at night sometimes from the fear of losing everything we had, then from the pain of health. My child sincerely does not understand why I can't buy her a toy, or tasty food, why until the age of , she eats canned food, not fruit, like at home, where all her toys and a crib are. I sleep with her on an old soldier's bed; there is no room for us, and my health has simply completely gone to nothing. It's terrible when you can't save your loved ones, and your city is being destroyed daily.

Моя історія Добрий день! Мене звуть [ІМ'Я], я зі [МІСТО], Донецька область. .. мені, моїй дитині , років і моїй мамі років, тітці та племінниці років довелося виїхати через постійні обстріли. Моя мама хворіє на діабет, у неї прогресуюча втрата зору (одне око %, друге - більше), їй потрібні постійні, доволі дорогі ліки, інакше вона просто осліпне, а через постійний стрес її здоров'я дуже погіршилося. Моя дитина і я живемо в гуртожитку без кухні, гарячої води. Уже четвертий місяць їмо консерви, дитина постійно плаче, лікарі наполягають на відвідуванні спеціалістів-коригувальників, оскільки вже пішла затримка розвитку. За ці місяці ми втратили рідних людей, мій дідусь залишився в рідному місті та в один із днів поряд із його будинком розірвався снаряд, дідуся знайшли мертвим, моя бабуся не змогла пережити це і наслідки року і після обширного інфаркту теж померла, ми навіть не змогли їх гідно поховати. Всі наші речі, все, що ми збирали і будували, завалилося в один день. Зараз для мене головне зберегти здоров'я матері та моєї дитини, бо я не знаю, що на нас чекає далі, нам надали житло до серпня з неповною оплатою, а далі нам доведеться шукати щось іще. Зараз ми збираємо гроші на ліки і на найнеобхідніше, але нам катастрофічно не вистачає, мені так шкода моєї дитини, вона проживає своє дитинство в стресі і жахливих умовах. Я переживала цей жах ще року і після цього ледве вибралася зі стресу, вийшла на роботу, народила дитину, я так боялася всього цього, спочатку пандемія, потім війна, і зараз все це повернулося і тисне на мене постійно. Я відчуваю себе нікчемною, я не можу допомогти своїм рідним, не можу врятувати свою маму і дитину, я плачу щовечора, коли бачу, як вони страждають, як плаче мама ночами то від страху втратити все, що у нас було, то від болю через здоров'я. Моя дитина щиро не розуміє, чому я не можу купити їй іграшку, смачну їжу, чому до років вона їсть консерви, а не фрукти, як удома, де всі її іграшки та ліжечко. Я сплю з нею на старому солдатському ліжку, нам немає місця, моє здоров'я просто зійшло нанівець остаточно. Це так жахливо, коли ти не можеш врятувати своїх рідних, а твоє місто щодня знищують.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.