Testimony 1031

Testimony 1031

2022-07-06

I did not believe until the last moment that this was going to happen. I know about war only from books. And so on February , at a.m., I realized that the war had begun; there were explosions, and anxiety began for my child, for my parents; in my head, there were only thoughts of what he was doing, where are they going, where is the bomb shelter... my child is small, months old. I am feeling sick, I look out the window, and everyone is just packing things into the car, and there is a big traffic jam; everyone is running, some to the store, some to the ATM, some to the pharmacy. We also decide to go to the Cherkassy region to visit our friends; well, there is not enough gas, and there are roads in all directions, so we decide to leave a little later, and in the meantime, we need to buy at least some food supply in case we need to run to the bomb shelter. Queues are kilometres long, terminals are not working, and ATMs are empty. We pack our things, and the thought is in our head until the last moment, well, maybe our authorities will decide something and everything will be fine, but parents say that this is a war and it will last a long time, so go to a safer place, think about my child, he will not be able to in the bomb shelter. I am leaving with only thoughts about my little angel. The road was bustling; there were a lot of cars and long queues at gas stations; well, we got to [CITY] in hours. And thank God, it is calmer and safer here. While we are here, we really want to go home and hope that the war will end soon. Thank you, and peaceful heaven to all.

Я не вірила до останнього, що це можливо. Я знаю про війну тільки з книжок. І ось лютого о годині ранку я зрозуміла, що війна почалась, лунали вибухи і почалась тривожність за дитину, за батьків, в голові одні думки що робить, куди їхать, де бомбосховище.... дитина маленька місяці і в мене опускаються руки, виглядаю в вікно, а там просто всі пакують речі в машину і стоїть велика пробка з машин, всі бігають хто в магазин, хто в банкомат, хто в аптеку. Вирішуємо також їхати в Черкаську область до друзів, ну бензина мало і тянучки по всім напрямкам, тому вирішуємо виїжджати трохи пізніше, а поки треба купити хоч якийсь запас продуктів, якщо потрібно буде бігти в бомбосховище. Черги кілометрові, термінали не працюють, банкомати пусті. Пакуємо речі і до останнього в голові думка, ну може щось наша влада вирішить і все буде добре, а батьки кажуть це війна і буде вона довго, тому їдьте в більш безпечне місце, думай про дитину, вона в бомбосховищі не зможе. Я з думками тільки про своє янголятко виїжджаю. Дорога була дуже переповнена, дуже багато машин, заправки у великих чергах, ну ми добралися в [МІСТО] за годин. І слава богу, тут спокійніше і більш безпечно. Поки ми тут, додому дуже хочеться і сподіваємся, що війна скоро закінчиться. Дякую і мирного всім неба.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.