Testimony 1004

Testimony 1004

2022-07-06

My family and I started living from a new page in ; we were going to make repairs in our apartment. We took our daughter to dance lessons. Already then, some anxiety started. People left their homes less. I continued to work. I saw that someone was watching me from the roof of a high-rise building, then there were snipers, sometimes they put up tricolours there. Little by little, our city was being occupied. I began to notice new faces on the streets, and virtually no one walked in the evening. The regular shots were heard, something was burning somewhere, and my wife constantly felt fear. We decided to leave the city for [CITY], stayed there for three weeks and went to [CITY], where my wife had acquaintances. We rented an apartment and gradually moved away from that anxiety. We still have a son; he is a kind and cheerful child. There are very kind and friendly people in the city of [CITY]. In our unfinished apartment, my parents and my wife's grandmother remained there. Everything is fine, but sometimes the heart just breaks from the pain that is difficult to extinguish and only loved ones nearby help extinguish this feeling for a short time.

Ми з сім'єю в році почали жити з нової сторінки, збирались робити ремонт в нашій квартирі. Доньку водили на заняття по танцям. Вже тоді почалася якась тривога. Люди менше виходили з своїх домівок. Я продовжував працювати, бачив, що за мною хтось дивиться з кришки багатоповерхівки, то були снайпери, інколи вони там встановли триколори. Наше місто потроху окуповували, на вулицях я став помічати нові обличчя, а ввечері фактично ніхто не ходив. Потім було чути регулярні постріли, десь щось горіло, моя дружина постійно відчувала страх. Ми вирішили виїхати з міста до [МІСТО], там пробули тижні і поїхали до [МІСТО], там у дружини були знайомі. Ми зняли квартиру, почали потроху відходити від тієї тривоги. В нас ще народився син, він є доброю і веселою дитиною. В місті [МІСТО] дуже добрі і привітні люди. Там залишилась наша недобудована квартира, мої батьки та бабуся дружини. Все добре, а інколи серце просто розривається від того болю, який важкої гасити, і лише близькі, які знаходяться поруч, допомагають погасити на короткий час це відчуття.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.