Testimony 990

Testimony 990

2022-07-05

The war started in our country at o'clock in the morning, we were bombed, and a few hours later tanks began to pass through our village, we live right on the border, all day we sat in the basement, of us: my husband and I and children, because it was very scary, they drove on without stopping in our village, they attacked the city, every night a Russian plane flew over us at exactly : and flew to bomb the city, this is not possible, but we wanted not to be next, for it not to be us, and this is how we lived, they didn't bring products; they almost didn't bring in medicine either, it's good that we had our own supplies, it seemed to us that we would never be released, the orcs set up their block posts, we were not bombed, because there were Russian troops here, rockets were launched from us, which flew through us, it was terrible. Later they started going from house to house and taking food, and whoever had guns at home, they took them along with the men, some still don't know where, most likely in captivity, we didn't have any resistance, because there was nothing to defend, and it was terrible in the village: people were shot, they were lying and they were not allowed to bury them. More than a month passed, and when they were expelled from that village, they also returned through our village; about a thousand tanks were driving, carrying away all the loot, cars, trucks, machinery, and tractors. Our village began to recover a little from the occupation, food and medicine was brought in, and the village began to live, but now every day, we are shelled by artillery; my children and I did not leave, but now we think that it is necessary because the enemy destroys our village every day, people fall into the houses, they shoot everywhere, we are also afraid of a second attack because we also cannot bear the stress anymore, my chest tightens when something falls somewhere, I am terrified, now we often sit in the basement due to constant shelling, the children have started cough from dampness, we want to leave and be safe and finally get some sleep because now I don't sleep, it seems to me that as soon as I fall asleep, we will be bombed again.

У нас почалася війні в о ранку нас почали бомбити і вже через кілька годин почали їхати через наше село танки, ми живемо прямо на кордоні, цілий день ми сиділи в підвалі нас : ми з чоловіком і дітей, бо було дуже страшно, вони їхали далі не зупиняючись в нашому селі, вони наступали на місто, кожної ночі над нами пролітав російський літак рівно в : і летів бомбити місто, так не можна, але ми хотіли, щоб тільки не нас, і так ми жили, продуктів майже не завозили, ліків також, добре, що в нас були свої запаси, нам здавалося, що нас вже ніколи не звільнять,орки поставили свої блок пости, нас не бомбили, бо тут були російськоі війська,від нас запускали ракети, які летіли через нас, це було жахливо, пізніше вони почали ходити по хатам і забирати продукти, а в кого дома були рушниці, то і забирали разом з чоловіками, деякі і досі не відомо де, скоріше за все в полоні, у нас не було ніякого опору, тому що нічим було захищатися, а в смт було і там було жахливо: людей розстрілювали, вони лежали і їх не дозволяли їх хоронити. Минуло більше місяця, коли їх вигнали з того смт, верталися вони також через наше село, їхало близько тисячі танків, везли все награбоване, машини, фури, техніку, трактори. Наше село трішки почало оговтуватись від окупації, позавозили продукти, ліки, село почало жити, але тепер кожно дня нас обстрілюють з артилерії, ми з дітьми не виїжджали, але тепер думаємо, що треба, бо нашому селищу кожного дня ворог завдає руйнувань, попадає людям в будинки, вони стріляють куди попало, також ми боїмося повторного наступу, бо більше ми також стресу не витримаємо, в мене зжимається в грудях, коли десь щось падає, я дуже лякаюсь, зараз ми часто сидимо в підвалі через постійні обстріли, у дітей почався кашель від сирості, дуже хочемо виїхати і бути в безпеці і нарешті виспатися, бо тепер я не сплю, мені здається, що як тільки я засну, то нас знову будуть бомбити.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.