Testimony 947

Testimony 947

2022-07-04

The fifth month of the war. And it seems that eternity. And it will never end. I look out the window and still do not understand how it happened that there is a war in the st century. And it is happening in my home, in my native land. So I want to turn back the time to February . Then there were completely different problems, worries, and plans. I was worried about various nonsense. More precisely, now you understand that those were unimportant things. And now you only think about how to survive and when it will all end. And you still don't understand why you are being destroyed. What is the reason? And you can't find an answer. February was imprinted for life. I went to bed safely but woke up to the sound of an explosion. But I could not immediately understand what kind of sound it was and where it came from. My wife woke me up with the words, "The war has begun." I also said: "What kind of war? What are you doing?". And then he saw a cloud of flame through the window, and after a second, an explosive wave of incredible force went out until the windows shook. I quickly gathered my family and sent them to safety in another city. And I myself remained. Why? I don't know myself. It must have been a week. Everything was quiet for a while. I went to my parents and went to sleep there. And when I woke up, I saw new cars through the window: tanks, armoured personnel carriers and some others. All have "Z" signs painted on them. I couldn't believe my eyes. I went to bed free and woke up in occupation. At first, everything was quiet; Russian troops searched the city for the Armed Forces. But they were not found because ours had not been in the city long. This is how the time of the enemy's reign in my home ended. They appointed their so-called "mayor" and then began to recruit others into the new administration. People from [CITY] also started coming to the city. I helped as much as I could with housing and resettlement. I heard the stories of the people of [CITY]. Often not very good reviews about our military. But I did not believe them. Sitting in the basement, knowing who shot into your house, is impossible. So the moon flashed by. During this time, I saw my daughter and wife only through Viber. And then the connection and the Internet disappeared. He was gone for three days, it seems. And it seemed like an eternity. When a connection appeared - it was such incredible happiness. I never thought his absence would become a kind of "break." Another month passed. Russians began to behave like full-fledged masters. So people were told: "We are here forever. Get used to the fact that you are now Russia." But people didn't believe them and, I think, still don't believe them. At the same time, your friends showed their true colours when they started cooperating with the "orcs." It was a shock because they seemed like adequate people. I never thought that I would live in an occupied city. But I had to learn how it is on my skin. Gradually, the cash began to disappear; to withdraw it, you had to stand in line from a.m., and it is not a fact that you will get anything. Then the quest "find a working terminal" began to buy food by card. And so every day. Also, there was no gasoline; it was chased like a treasure. Gasoline from Crimea appeared later. Goods from Russia also began to appear. Eating those products is impossible; it is so impressive that they brought all the worst from there. Time passed like that. Eventually, I was able to leave for my family. Now in a foreign city, we are starting everything from scratch. Hard, very hard. But we will persevere like Ukraine.

П'ятий місяць війни. А здається, що вічність. І ніколи це не закінчиться. Дивлюсь у вікно і досі не розумію, як так сталося, що у -му сторіччі йде війна. І йде вона у моєму домі, на моїй рідній землі. Так хочеться повернути час назад, до лютого. Тоді були зовсім інші проблеми, хвилювання, плани. Переймався через різні дурниці. Точніше, це зараз розумієш, що то були неважливі речі. А зараз тільки й думаєш, як вижити і коли все закінчиться. А ще не розумієш, за що тебе знищують. Яка причина? І не знаходиш відповіді. лютого закарбувалося на все життя. Ліг спати в безпеці, а прокинувся від звуку вибуху. Але одразу не міг зрозуміти, що то за звук і звідки. Мене розбудила дружина зі словами "Війна почалася". Я ще сказав:" Та яка війна? Що ти верзешь?". А потім побачив у вікно грибок полум'я і через секунду пішла неймовірної сили вибухова хвиля, аж вікна здригнулися. Я швидко зібрав свою родину і відправив у безпечне місце в інше місто. А сам залишився. Навіщо? Я й сам не знаю. Пройшов тиждень мабуть. Все на час затихло. Я пішов до батьків, там ліг спати. А коли прокинувся, то у вікно побачив нові для мене машини: танки, бтр і ще якісь. На всіх намальовані знаки "Z". Я не повірив свохм очам. Ліг спати вільний, прокинувся в окупації. Спочатку все було тихо, російські війська прочісували місто в пошуках ЗСУ. Але їх не знайшли, бо не було наших в місті вже давно. Ось так і аочався час правління ворога в моїй домівці. Поставили свого так званого "мера", потім почали набирати інших в нову вдміністрацію. А ще до міста почали приїздити люди з [МІСТО]. Я допомагав як міг з житлом і розселенням. Чув історії [містян]. Часто не дуже добрі відгуки про наших війскових. Але я їм не вірив. Сидячи в підвалі, неможливо знати, хто стріляв в твій дім. Так промайнув місяць. За цей час я бачив доньку і дружину тільки через вайбер. А потім зник зв'язок і інтернет. Не було його дня три, здається. А здавалося, що вічність. Коли з'явився зв'язок - це було таке неймовірне щастя. Ніколи не думав, що його відсутність стане своєрідною "ломкою". Пройшов ще місяць. Росіяни почали вести себе як повноправні господарі. Так людям і казали: "Мы тут навсегда. Привыкайте, что вы теперь Россия". Але люди їм не вірили і, досі, я гадаю не вірять. В той же час твої знайомі показали своє справжнє обличчя, коли почали співпрацювати з "орками". Це був шок, бо здавалися адекватними людьми. Ніколи не думав, що буду жити в окупованому місті. Але довелося на своїй шкірі дізнатися як це. Поступово почала зникати готівка, щоб її зняти треба було займати чергу з ночі, і то не факт, що тобі щось дістанеться. Потім почався квест "знайди працюючий термінал", щоб купити поїсти по картці. І так кожен день. Також був відсутній бензин, за ним ганялись як за скарбом. Це вже потім з'явився бензин з Криму. Почали також з'являтися товари з росії. Їсти ті продукти просто неможливо, таке враже, що везли все найгірше звідти. Так йшов час. Згодом я зміг виїхати до свої родини. Зараз у чужому місті, починаємо все з нуля. Тяжко, дуже тяжко. Але ми вистоїмо. Як і Україна.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.