Testimony 929

Testimony 929

2022-07-04

On February , , our life changed to "before" and "after." The whole country woke up from terrible explosions, panicking and not understanding what to do next?! How to continue life and protect our children from a terrible war. We collected a few things and documents, took the children, and went. Where? For how long? What to do? How to live on? But what will happen? A lot of questions, but not a single answer. We lived with friends in the village for a week. On February , a Russian came to our town army; they captured the city. We are under occupation. When we returned home, we didn't know what to do next. We don't have much choice; our children are young, and there is no way to go anywhere, we decided to stay at home. We accepted the situation we live in. How much has changed in our city since the occupation? Explosions, shootings, loads of soldiers and equipment, prices have soared, it is difficult to find medicine, and the city is not the same as before. Every day we live in fear and pain for our children and relatives, the city and the country. We are worried for our military, our defenders, who defend and die for every centimetre of our land and every living person. It is terrifying and painful to look at children who are scared and cry from explosions, flying rockets and airplanes. Do these little angels have to suffer so much? Why did this terrible word "war" come to our country? Now it is terrifying to make a choice and make a mistake. Now more than ever, there is no room for error. I am looking forward to seeing our boys again in our city. The heart of Azov is the city of [CITY]. Already in the fifth month, we accept a new, not very happy life. But I am very grateful that we are alive. And we will overcome everything else together. Unfortunately, such people live in Russia and support this war. It is miserable to see the mess they make daily at our house. We are very much waiting for the Armed Forces to return all our borders. Glory to Ukraine!

лютого р оку наше життя змінилось на "до та "після". Вся країна прокинулася від страшних вибухів, у паніці та не розумінні,  що робити далі?! Як продовжувати життя,  та як вберегти своїх діточок від страшної війни. Ми зібрали трохи речей та документи, взяли дітей , та вирушили їхати. Куди? На скільки? Що робити? Як жити далі? Та що буде? Купа запитань, але не одної відповіді. Тиждень ми жили у знайомих в селі.   лютого до нашого міста зайшли російська армія, вони захопили місто. Ми в окупації.  Повернувшись додому, ми не знали, що робити далі? Вибору в нас не багато, діти маленькі,  кудись поїхати немає можливості, ми вирішили залишатись вдома. Прийняли ситуацію, живемо далі. Скільки всього змінилося у нашому місті з моменту окупації. Вибухи,  стрілянина, купа військових і техніки, взлетіли ціни, дуже важко знайти лікі,  місто вже не таке, як раніше. Кожний день  ми живемо у страху та болю за своїх дітей та рідних, місто та країну. Переживаємо за наших військових, за наших захисників, які боронять та помирають за кожен сантиметр нашої землі, за кожну живу людину. Дуже страшно і болісно дивитися на дітей, котрі від вибухів, польоту ракет та літаків лякаються и плачуть. Невже ці маленькі янголятка повинні так страждати? Чому це страшне слово "війна" знала прийшла в нашу країну? Зараз дуже страшно зробити вибір,  та помилитися. Зараз як ніколи немає права на помилку. Я дуже чекаю наших хлопців знов у нашому місті. Місто серце азову - місто [МІСТО]. Вже  п'ятий місяць ми приймаємо нове, не дуже щасливе життя. Але, я дуже вдячна, що ми живі. А все інше переможемо разом. Дуже прикро, шо в Росії живуть такі люди,  котрі підтримують цю війну. Дуже прикро, дивитися кожен день, який безлад роблять у нас вдома. Дуже чекаємо, коли ЗСУ повернуть усі наші кордони. Слава Україні!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.