Testimony 872

Testimony 872

2022-07-04

February did not become the crossing point of any line for me. This is a new countdown because my village was on the edge for eight years. But, as it turned out, the worst is yet to come. At first, it became clear that nothing would go unnoticed this time. Then all residents rallied and began to arrange storage facilities in the basements. Everyone together made beds, installed stoves, collected firewood, and carried water and food. When the relatives from [CITY] stopped answering the phones, we could not find a place; we only prayed that everyone would survive. Spending the night in the basement, the frightened eyes of the child, cooking on the fire, has already become commonplace. No attention was paid to it. It is good that there was an opportunity to spend the night sometimes in the apartment, even in the corridor, but at home. And when an enemy rocket flew into the neighbouring house, a window in my house was broken by a splinter, the wall between the bedrooms was pierced, and the palace caught fire; it was not only frightening. Your friends are wounded and killed, yesterday, you stood with them in line for bread, but today they are gone. Screams, smoke, siren - everything was mixed. It's a horror; everything is still in front of our eyes. The decision to evacuate was made immediately. We miss home very much at the moment because our relatives are there, and our heart is there. Glory to Ukraine, Glory to the Heroes!!

лютого не стало точкою перетину якоїсь грані для мене. Це новий відлік, бо моє селище всі вісім років було на межі. Але, як з'ясувалося, найстрашніше ще попереду. Спочатку стало чітко зрозуміло, шо цього разу нічого не пройде осторонь. Тоді всі мешканці згуртувалися і почали облаштовувати сховища в підвалах. Усі разом робили лежанки, установлювали пічки, заготовлювали дрова, зносили воду, їжу. Коли на телефони перестали відповідати рідні з [МІСТО], ми невзмозі були знайти собі місця, тільки молилися- щоб усі вижили. Ночівля в підвалі, перелякані очі дитини, приготування їжі на вогні, це вже стало звичайним. На це вже не звертали уваги. Добре, що була можливість ночувати інколи в квартирі, хай у коридорі, але вдома. А коли в сусідній дом прилетіла ворожа ракета, в моїй оселі осколком вибило вікно, пробило стіну між спальнями та загорівся палац, це вже не тільки налякало. Поранені і вбиті твої знайомі, ще вчора ти стояв із ними в черзі за хлібом, а сьогодні їх не стало. Крики, дим, сирена - все змішалося. Це жах, ще досі все стоїть перед очима. Рішення евакуюватися приняли відразу. Наразі дуже сумуємо за домом, бо там наши рідні, там наше серце. Слава Україні, Слава Героям!!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.