Testimony 839

Testimony 839

2022-07-04

Since the beginning of the war, it has become terrifying, not so much for me, but for my children, when you go to bed dressed because rockets and planes are flying; I never thought that I would go to bed in warm clothes and always be on guard, listen to every rustle, to every sound in the sky, when something flew by, and worrying about where to hide my children, who are not guilty of anything, and these thoughts are simply frightening. Sometimes, the nerves give out, and you want everything to end as soon as possible, but everything does not end; there is merely no strength for this war, but you have to hold on because we are a strong nation that cannot be broken. And also for the sake of their children, so that they don't see that mom is worried and panicking, and then so that they don't start to worry and cry too, because panic is the worst enemy. My youngest daughter is still afraid of the sounds of airplanes; she clings to Dad or me and quietly listens to what has flown by; the older ones behave more calmly because they understand - I always talk to them so they don't worry everything will be fine. I want this war to end as soon as possible because you can't watch the news without tears.

Від початку війни стало дуже страшно, не так за себе, а за своїх дітей, коли лягаєш спати одягнутому, бо літають ракети літаки, я ніколи не думала, що буду лягати спати у теплому одязі і завжди бути на сторожі, прислухатися до кожного шороху, до кожного звуку в небі, коли щось пролетіло, та хвилюватися, щоб куди його сховати своїх дітей, які ні в чому не винні, і ці думки просто лякають. Буває, нерви здають і так хочеться, щоб все скоріше закінчилося, але все не кінчається, уже просто немає сили на цю війну, але потрібно триматися, бо ми сильна нація, яку неможна зламати. А ще заради своїх діток, щоб вони не бачили цього, що мама хвилюється і панікує і тоді щоб вони також не почали хвилюватися, і плакати, бо паніка найгірший ворог. Моя сама менша донечка досі боїться звуків літаків, вона прижимається до мене чи до тата і тихо слухає, що пролетіло, старші відносяться більш спокійно, бо вони розуміють – з ними завжди розмовляю, щоб не хвилювалися, що все буде добре. Хочеться, щоб ця війна скоріше закінчилася, бо новини, що показують, без сліз дивитися не можна.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.