Testimony 805

Testimony 805

2022-07-03

Good evening. My name is [NAME]. I am from the city of [CITY]. This is a small town in the Donetsk region. Few people knew about it until the moment when in , a bus with people was shot on the [HIGHWAY] highway. Even then, we saw what war is and how people suffer from it. Hail of bombs in the direction of [CITY]. And in , the war mercilessly came to our city without a knock. We visited our parents in another part of the city, realizing that we didn’t have a basement at home to hide in. We thought we would spend the night and go home. Our family consists of me, my husband and our daughter, who is only three years old. We were not calm. One night we slept on the bed, but we were already ready, dressed to go down to the basement just in case. Projectiles. We finished the soup in the basement. There was a shelling that flew into the neighbour’s yard. Our child was terrified. I put her on the floor and ran to the basement. She was always ready, dressed in warm clothes. Every day the days got worse. At our own risk, we left the city. My daughter asked us not to go anywhere in the morning; otherwise, a man would shoot us... Now let’s get away from all the horror a little. After coming to our senses, we started living a new life.

Добрий вечір. Мене звуть [ІМ'Я]. Я із [МІСТО]. Це маленьке містечко в Донецькій області, про нього мало хто знав до моменту, коли у році на [ТРАСА] розстріляли автобус з людьми. Ще тоді ми бачили, що таке війна і як від неї страждають люди. Гради в бік [МІСТО]. А в війна безжально без стуку прийшла і в наше місто. Поїхали в гості до батьків в інший район міста, розуміючи, що у нас вдома немає підвалу, щоб ховатися, думали переночуємо ніч і поїдемо додому. Сім'я наша складається з мене, чоловіка та дочки їй всього роки. Були не спокійними. Одну ніч ми проспали на ліжку, але вже були готові, одягнені, щоб на всяк випадок спускатися в підвал. Суп ми доїдали в підвалі. Це були гради, які прилетіли у двір сусідам. Дитина дуже злякалася, я її поклала на підлогу і перебіжками перенесла в підвал. Завжди була готова, одягнена в теплі речі. З кожним днем ​​дні були все гірші. На свій страх ми поїхали з міста, мала вранці просила -нікуди не їхати, інакше нас розстріляє дядько. . Зараз вже трохи відійди від усього жаху, прийшовши до тями починаємо жити за нове.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.