Testimony 767

Testimony 767

2022-07-03

It isn't easy. Yes, it is a stressful situation for me. We have four children. We didn't even know what to do. Whether to stay in the city or go abroad, all the people we know have gone abroad, but we decided to stay in [CITY]. Since it is tough to take four children abroad, find housing, and work. We were terrified when tanks freely drove around the city. It was difficult in the first days of the war; there was no choice of goods on the shelves. It was necessary to stand [in line] for several hours to buy groceries. It was challenging when planes flew every evening. We hid in the basement. It was difficult emotionally, as we did not know where the bomb would fall this time. Our children were not very afraid. They trusted adults. We woke the children at night and at three o'clock to have time to hide. There were cases when the little one fell asleep in a sitting position. Even now, my daughter is .; she says they went to hide at the siren. Many friends were lost during the war, and some showed their true colours. Even relatives turned out to be enemies. Every such evening, we took out a candle, prayed and read ... Now it's calmer, but since we are a border town, we don't know what to expect next. Almost every day, we hear explosions as the shelling of our region continues. We don't even know if the children will go to school...as there are air strikes every day. Sometimes I think of going abroad, but my parents hold me back. Also, everything has become more expensive. Sometimes you walk around the city and worry about whether it is safe in our city. I hope the war will end soon and we can go to school as usual. Children also want to go to school offline. Now people are gradually returning to their normal lives. Transport is running. There are enough products in stores. We can only hope that we will overcome everything because we are together.

Дуже важко, так я це стресова ситуація. У нас дітей, ми навіть не знали, що робити. Чи залишитись у місті, чи виїхати за кордон. Всі знайомі люди виїхали за кордон, але ми вирішити залишитись у [МІСТО]. Так як дітей дуже важко вивезти за кордон, знайти житло, роботу. Дуже боялися, коли танки вільно їздили по місту. Важко в перші дні війни, на полицях не було вибору товарів. Потрібно було простояти декілька годин, щоб купити продукти. Було особливо важко, коли кожен вечір літали літаки, ми ховались в підвал. Важко емоційно, так як не знали, куди в цей раз упаде бомба. Діти не дуже боялись, вони довіряли дорослим. Ми будили дітей і в час ночі, і в три часи, щоб встигнути сховатись... Були випадки, коли малеча засинала у сидячому положенні. Навіть зараз доньці ., вона при сирені каже: "Пішли ховатись". За час війни втратили багато друзів, деякі з них показали справжнє обличчя. Навіть родичі виявились ворогами. В кожен такий вечір ми діставали свічку, молитви і читали... Зараз спокійніше, але так як ми прикордонне місто, ми не знаємо, чого далі чекати. Майже кожного дня ми чуємо вибухи . Так як тривають обстріли нашої області. Ми навіть не знаємо, чи підуть діти до школи... так як кожного дня повітряні тривоги. Іноді думаю виїхати за кордон, але тримають батьки. Також все подорожчало, часом йдеш по місту і переживання, чи безпечно в нашому місті. Я маю надію, що скоро війна закінчиться і ми зможемо ходити в школу у звичному режимі. Діти також хочуть ходити до школи в офлайн режимі. Зараз поступово люди повертаються до звичного життя. Їздить транспорт, в магазинах є продукти у достатній кількості. Залишається надіятись, що ми все подолаємо. Так як ми разом.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.