Testimony 732

Testimony 732

2022-07-03

On the first day of the war, I ran from the city to the village with my two children. I ran through the mud with the stroller for almost an hour. Every air alert was hell. I was in Viber communities around the clock and learned about the invasions, shelling, and number of victims. Gradually, I began to sleep - hours a day, hardly ate, and could not do anything except read the news. After another rocket landed in the regional center, I thought about running away. It was terrifying that the Russians would damage the railway, and the children and I would remain in a small town waiting for a rocket or occupation. We were able to leave for Germany. We live near the airport and hear and see dozens of planes daily. On the first day, attending the hum in the sky, the children began to cry because they were not used to it being a peaceful passenger Boeing. Sirens are also sounding in Germany. After the first one, we cried out and shook our legs. We thought that the war had reached here as well. But it was a siren due to a fire or a car accident unrelated to the war. Here we have calmed down a bit, but we are tormented by thoughts of whether we did the right thing and how our relatives will be when it all ends.

У перший день війни я з дітьми втекла з міста в село. Ми по бруду з коляскою бігли майже годину. Кожна повітряна тривога була пеклом, я цілодобово перебувала у вайбер-спільнотах та дізнавалась там про прильоти, обстріли, кількість жертв. Поступово я стала спати - години на добу, майже не їла, не могла нічого робити, окрім як читати новини. Після чергового прильоту ракети в обласному центрі, я замислилась над тим, щоб тікати. Було дуже лячно від того, що рашисти пошкодять залізну колію і ми з дітьми залишимося в невеликому містечку в очікуванні ракети або окупації. Ми змогли виїхати до Німеччини. Живемо поблизу аеропорту та щодня чуємо і бачимо десятки літаків. В перший день, почувши гул в небі, діти почали плакати, бо не звикли, що це мирний пасажирський боїнг. Також в Німеччині лунають сирени, після першої ми заклякли і затрусились ноги, ми думали, що війна дійшла і сюди. Але це була сирена через пожежу або автокатастрофу, не пов'язану з війною. Тут ми дещо заспокоїлись, але терзають думки, чи вірно ми вчинили, а як там наші рідні, коли це все скінчиться.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.