Testimony 68

Testimony 68

2022-05-31

Day - a call around :, I didn't understand anything, I put the phone down, but through the wall I heard the terrible words "WAR"... I'm already trying to find the phone, there is "WAR" again, and also the word "Aperatsiya". .. On February , from the beginning, fear did not control my actions, on the contrary, I understand what I can and must do right now - I quickly charge all phones, power banks and a laptop... What's next? How next? I had a lot of questions - but I didn't have a single answer... I call my relatives, but one close person doesn't pick up the phone... already fear, but not for myself, not for my life, and then panic begins to surround me from all angles. "HOW? WHERE? IS EVERYTHING OK?… I update information /, I fall asleep dressed and with the phone in my hands, that's how my two weeks passed (it seemed like an eternity, the nights were especially long and endless...), (insomnia, calls , complete incomprehensibility…). Then I understand that I am still doing well compared to others, and I return a little bit to my usual work, to what will bring benefits (a little volunteerism)... Everything stabilizes for me as no matter how it sounds, I am alive and continue to live. I am traveling outside the region for a long-awaited meeting, and it is not scary at all, on the contrary, I feel peace of mind that I was with a person important to me, even for a little while. Of course, there is and will be more in my heart for a long time I have to deal with my relatively calm life, but I am emotionally stable and psychologically indefatigable, I am waiting for the "VICTORY OF UKRAINE", so as not to panic, I am planning how I will live in a peaceful country, and which parts of Ukraine I will go to... There will be more!

-й день – дзвінок близько :, незрозуміла нічого, відклала телефон, та крізь стіну чутно страшні слова "ВІЙНА"... Я уже намагаюся знайти телефон, там знову "ВІЙНА", а ще і слово "Операция"... лютого відпочатку страх не керував моїми діями, навпаки я розумію що можу і що треба зробити саме зараз – швидко заряджаю усі телефони, наснажники та ноутбук... Що ж далі? Як далі? Безліч запитань – та ні однієї відповіді у мене не знаходилось... Зідзвонююсь з рідними, але одна близька людинка не підіймає телефон... уже страх, та не за себе, не за своє життя і тут починає оточувати мене зі всіх сторін паніка. "ЯК? ДЕ? ЧИ ВСЕ ГАРАЗД?... / оновлюю інформацію, засинаю одягнена та з телефоном в руках, так минало два мої тижні (здавалось вічність, особливо довгими та безкінечними були ночі...), (безсоння, дзвінки, повна незрозумілість...). Далі розумію, що у мене ще все добре в порівнянні з іншими, і повертаюсь по трішки до звичної для мене роботи, до того, що принесе користь (трішки волонтерства)... У мене все стабілізується, як би це не звучало, я жива і продовжую жити. Виїжджаю за межі області для довгоочікуваної зустрічі, і зовсім нестрашно, навпаки спокій на душі, що хоч на трішки часу була поряд з важливою для мене людинкою. Звичайно щем на серці є і буде ще довго в опліч ступати з моїм відносно спокійним життям, але я емоційно стабільна та психологічно невиснажена, чекаю "ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ", щоб не панікувати, планую, як же я житиму уже у мирній країні, та у які куточки України поїду... Далі буде!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.