Testimony 674

Testimony 674

2022-07-02

After the war started on February , I woke up to my girlfriend telling me the war had started. I didn't believe it at first, but after I went to Telegram in the news, I was shocked. It was the worst day of my life. Fear, fatigue, and hatred for Russia were very great. The next day, my parents and I decided to leave the city for western Ukraine because we were afraid for our lives. Those were the worst days of my life. We did not understand what would happen next, how we would live, and what would lie ahead. We stayed there for a month and couldn't stand it anymore and decided to go back home. We didn't know if we were doing the right thing but we wanted to go home. After returning home, the first days were very scary, but we got used to the alarms and explosions over time. It's been three months since I've been home, and I don't regret returning. Here is my home, my family, and my friends. Here is my Motherland. I believe that Ukraine will win. We will join the EU, rebuild and live better than before. I have a very negative attitude toward Russia. I hate Russia, Russians and everything related to them. I hope they will live in the swamp when we live well in our Motherland then. I love my country and our people very much. We are strong. We will endure, we can, and we will defeat Putin and the entire Russian elite. Honestly, hatred for men who left Ukraine for Europe appeared in the mayor's office. I do not fight, but I did not run away because I believe that our country needs at least moral support in difficult times. I also take things to humanitarian headquarters, water. My family fully supports Ukraine, and there are no pro-Russian people around me, and if there were, I would not communicate with them. I believe it is enough to live in Ukraine to call yourself Ukrainian. You have to be Ukrainian in your heart and mind. Glory to Ukraine.

Після початку війні лютого, я прокинувся від того, що моя дівчина мені сказала, що почалася війна. Я спочатку не повірив, але після того, як я зайшов до телеграму у новини, я був в шоці. Це був найгірший день в моєму житті. Страх, втома, та нінавість до руського була дуже велика. Наступного дня ми з батьками вирішили поїхати з міста до західної України, тому що боялися за своє життя. Це були найгірші дні в моєму житті. Ми не розуміли, що буде далі, як ми будемо жити, та що буде попереду. Ми пробули там місяць та більше не могли терпіти і вирішили поїхати назад до дому. Ми не знали, чи поступаємо ми правильно, але додому дуже хотілось. Повернувшись додому, було перші дні дуже страшно, але з часом ми звикли до тривог та вибухів. Пройшло місяці, як я вдома, та я не жалкую, що повернувся. Тут мій дім, моя родина, мої друзі, тут моя Батьківщина. Я вважаю, що Україна переможе. Ми вступимо до ЄС, відбудуємось та будемо жити краще, ніж раніше. Ставлення до Росії в мене дуже негативне. Я ненавиджу Росію, росіян та усе, що з ними пов‘язано. В мене є надія, що вони будуть жити у болоті, коли ми в той час будемо жити добре на своїй Батьківщині. Я дуже люблю свою країну та наш народ. Ми сильні, ми витримаємо, ми зможемо, ми поборемо путіна та усю російську еліту. Чесно кажучи, в мене з‘явилась ненависть до чоловіків, які виїхали з України до Європи. Я сам не воюю, але я не втік, тому що я вважаю, що в тяжкі часі нашій країні потрібна підтримка хоча б моральна. Також я відношу речі по гуманітарних штабів, воду. Моя родина повністю підтримує Україну та нема проросійських людей в моєму оточенні, а якщоб були, я б з ними не спілкувався. Я вважаю, що мало жити в Україні, щоб називати себе українцем, треба бути українцем в душі та в голові. Слава Україні.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.