Testimony 64

Testimony 64

2022-05-31

On February , Russia's full-scale invasion of Ukraine began. In fact, I suspected it would all happen sooner or later. After all, thanks to the fact that I study at the military department, we discussed various scenarios, but still we did not know until the last day on which day it would all begin. In the morning, when the shelling of strategic objects began, I was sound asleep and my girlfriend woke me up with a call saying: "It's started!". I did not immediately understand exactly what she meant. But later everything became clear. At lunch, I took my girlfriend and her sister to my house, because it's more peaceful together. I remember how with each alarm we ran to the basement of the house and hid there. About thirty people hid in the basement every night. Families with children, grandmothers. It was very good that there were many men and we took turns working from above near the basement. It lasted a week and a half. During these days, my father and I and our new acquaintance caught two light adjusters. Of course, there was a lot of adrenaline in the blood because of it, but also we did a good thing because these guys were actually cooperating with the orcs. After a week and a half, like most of our neighbors, we stopped going down to the basement because we were already tired. We understand that this is not right, but thank God everything was fine and quiet and remains so. When the occupiers approached the villages in our area, it was quite loud. I was also a little restless inside, but I didn't show it so that my mother, grandmother and girlfriend would not worry even more. I was positive because I knew that our soldiers were working and, even if the orcs entered our city, they would not reach Kyiv, because they would have nowhere to go on our (very wide) Kyiv street. But all the same, I thank the villages that are near the city of [CITY], because if it weren't for them, there is a possibility that those inhumans would have broken through and we wouldn't be happy. But thanks to God, everything did not turn out as bad as it could have been. That is why at this time I still hope for the soonest victory and believe in our Armed Forces.

лютого почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Насправді я підозрював, що рано чи пізно це все відбудеться. Адже через те, що я навчаюсь на військовій кафедрі, ми обговорювали різні сценарії, але все-таки ми до останнього не знали, в який день це все почнеться. Вранці, коли почались обстріли стратегічних об'єктів, я міцно спав і мене розбудила моя дівчина дзвінком зі словами : "Почалось!". Я не відразу зрозумів, що саме вона має на увазі. Але згодом все стало ясно. В обід я забрав свою дівчину з її сестрою до себе додому, адже разом спокійніше. Я пам'ятаю, як з кожною тривогою ми бігли до підвалу в будинку і ховались там. Кожної ночі в підвалі ховалось близько тридцяти людей. Сім'ї з дітьми, бабусі. Дуже добре, що було багато чоловіків і ми по черзі чергували зверху біля підвалу. Це тривало півтора тижня. За ці дні ми з батьком та з нашим новим знайомим зловили двох коригувальників світла. Звісно, було дуже багато адреналіну в крові через це, але також ми зробили добру справу, тому що ці хлопці, насправді співпрацювали з орками. Через півтора тижня ми як і більшість сусідів припинили спускатись до підвалу, бо вже стомились. Розуміємо, що це неправильно, але слава богу, все було добре та тихо й так і залишається. Коли окупанти наблизились до сіл в нашому районі, було доволі голосно. Мені також було трохи неспокійно всередині, але я не подати знаку, щоб мама, бабуся та дівчина не хвилювались ще більше. Я був позитивно налаштований тому, що знав, що то працюють наші воїни й, навіть, якщо орки зайдуть в наше місто, до Києва вони не дійдуть, бо на нашій Київській (дуже широкій) вулиці їм нікуди було б і дітись. Але все-таки дякую селам, які знаходяться поблизу міста [МІСТО], тому що якби не вони є ймовірність, що ті нелюди прорвались би й нам було б несолодко. Але дякуючи Богові, все сталося не так погано, як могло б бути. Саме тому на цей час я все ще сподіваюсь на найскорішу перемогу та вірю в наших ЗСУ.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.