Testimony 661

Testimony 661

2022-07-02

The war for me and my family started suddenly in . The spring of that year became a terrible test for my family. My husband and little son and I realized for the first time that the explosions of mines and the sounds of machine guns are not a movie, but the terrible reality of our lives... We gradually got used to such horror. We had to hide from the fighting in the cellars, waiting for bread to the sounds and cries of people and the screeching of mines....our territory, [CITY], became an occupied territory, where military operations were constantly taking place. Then summer began. It became even more difficult and hot in the direct and figurative sense meanings.....A large number of airplanes, which were fully loaded with weapons, began to fly over our once peaceful sky....They bombed the civilian population, which was suffering so much from constant fighting...One day in July, we heard a terrible screeching from fired rockets... Not so far from us, they were dropped on the neighboring streets.... The horror is simple. People and fragments of bodies were scattered in different directions.. Grief entered every house..... Unfortunately, practically no one could be saved... And those who survived became disabled and crippled forever... We hid in the crypt all summer, until now. He is now years old... We lived in such conditions until winter... Then we had to flee from the war to the Zaporizhzhia region.... Everything slowly began to improve... Although the longing for our native home did not leave us. ...We still grieve....But the war again...After eight years, the horror returned and caught up with my family already here, in the Zaporizhzhia region....Now we are in a deep occupation...How bitter and terrible it is. ..I was threatened at work, forced to cooperate with the occupiers..Our house is being searched...We are forbidden to speak Ukrainian. Our whole village is surrounded by the Russian invading army. Lots of roadblocks and inspections...Our children could not go to school normally schools... Now we are being forced to send children to school from the first of August. Kh father to impose his culture on us and break Ukraine... We will all endure and ask our Lord to help our defenders to free all of Ukraine from the Russian occupiers as soon as possible... Very soon victory will shine over our land.

Війна для мене і моєї родини почалась раптово ще в році. Весна того року стала страшним випробовуванням для моєї родини. З чоловіком та маленьким сином ми вперше зрозуміли, що вибухи мін і звуки кулеметів – це не фільм, а страшна реальність нашого життя... До такого жахіття ми почали поступово звикати. Змушені були ховатись від боїв у погрібах, чекати хліб під звуки і крики людей та скреготу мін... наша територія - це [МІСТО] – стала окупованою територією, на якій постійно точилися військові дії. Потім почалося літо. Воно стало ще більш тяжким і спекотним у прямому і переносному значенні... Над нашим колись мирним небом почала літати велика кількість літаків, які були повністю завантажені зброєю... Вони бомбили мирне населення, яке і так страждало від постійних боїв... Одного липневого дня ми почули страшний скрегіт від випущених ракет... Зовсім не так далеко від нас, на сусідні вулиці вони були скинуті... Жах просто. Люди і фрагменти тіл розкидані були на різні сторони... В кожен дім зайшло горе... На жаль, практично нікого не вдалося врятувати... А ті, хто вижив, назавжди стали інвалідами і каліками... Все літо ми ховалися в погребі.. Мій синок став просто тремтіти від звуків війни і боявся спускатися сходинками до погреба... На жаль, страх перед сходинками у нього залишився до цього часу. Йому зараз вже років... В таких умовах ми прожили до зими... Потім прийшлось тікати від війни до Запорізької області....Все потихеньку почало налагоджуватися... Хоча туга за рідним будинком не покидала нас... Ми до цього часу сумуємо... Але знову війна... Через вісім років жахіття повернулося і догнало мою родину вже тут, на запорізькому краї.... Зараз ми в глибокій окупації... Як це гірко і страшно... Мені погрожували на роботі, примушували до співпраці з окупантами... У нашому будинку проводять обшуки... Нам забороняються розмовляти українською мовою. Все наше селище оточене російським загарбницьким військом. Куча блокпостів і перевірок... Наші діти не змогли нормально ходити до школи... Зараз нас примушують здавати дітей до школи з першого серпня. Хочуть нав'язати нам свою культуру і зламати Україну... Все ми витримаємо і просимо Господа нашого, щоб допоміг Нашим захисникам скоріше звільнити всю Україну від окупантів Россії... Дуже скоро над нашою землею засяє перемога.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.