Testimony 651

Testimony 651

2022-07-02

When it all started, we were in the Kyiv region with relatives. By some luck, a miracle, we were able to return to our native [CITY]. The fear was incredible. Relatives did not want to leave; they stayed in their native [CITY] for days under occupation. It was tough, knowing that they were being bombed without having contact with them... How many destroyed families, innocent people died, and destroyed plans? Fortunately, they survived, but in front of their eyes, a neighbour, who went out to draw water from a well in his yard, was shot and killed. This is very scary. When they started bombing our city, a rocket flew right over us. It's terrible. The daughter was terrified. The first few days, I didn't sleep at night. I was anxious and scared, not for myself, but for my daughter. During all this time, they completely rethought their lives. It became clear that happiness is not in material goods but in being alive in the morning. My girlfriend and I organized help for displaced people from the first days I returned home. We help with housing and things. At work, we weave camouflage nets for our soldiers. It is scary to understand that something terrible can happen every minute and that every day can be the last. We believe in our victory. It is inevitable. But how many more victims and destroyed lives are needed for this to end? In general, those sown people are sick all over their heads, like zombies, fed all kinds of shit through the mass media, and swallow without even thinking about what they are told and shown on TV. It's scary in general, especially during air raids. We pray that nothing will fly. We pray that there will be no victims and that there will be no destruction. And looking at all these children who were taken out of the destroyed places is such a horror. They do not understand what happened, and those children who were left without parents, what are they guilty of?... We will never forgive these creatures for the ruined lives of our Ukrainians, our destroyed cities, and dead civilians... This will remain in our memory; the whole world saw what sick Russian people are... We will rebuild everything and restore everything, but who will bring our people back to life? We have all changed during this time, and no one knows the necessary war. Victory is ours!

Коли все це почалося, ми були у Київській області у родичів. Якимось щастям, дивом, ми змогли повернутися до рідного [МІСТО]. Страх був неймовірний. Родичі виїхати не захотіли, вони залишились у рідному [МІСТО], та просиділи там днів в окупації. Це неймовірно важко було, знаючи що їх бомблять, не маючи з ними зв'язку... Скільки зруйнованих сімей, безвинно загинувших людей, зруйнованих планів. На щастя, вони вижили, але на очах у них орки застрелили сусіда, який у своєму дворі вийшов набрати води з колодязя. Це дуже страшно. Коли почали бомбити наше місто, ракета пролетіла прямо над нами, це жахливо. Донька дуже була налякана. По ночах я перші дні взагалі не спала, мені було тревожно, страшно, але не за себе, а за доньку. За весь цей час, повністю переосмислили своє життя. Стало зрозуміло, що щастя не в матеріальних благах, а в тому, щоб прокинутися на ранок живими. З перших днів, як повернулися додому, ми з подругою організували допомогу для переселенців, допомагаємо з житлом, речами. На роботі ми плетемо маскірувальні сітки для наших воїнів. Взагалі дуже страшно розуміти, що кожну хвилину може статися щось страшне, що кожень день може стати останнім. Ми віримо в нашу перемогу, вона неминуча. Але ж скільки ще потрібно жертв, зруйнованих життів, щоб це все закінчилося. Взагалі ті росіяне хворі на всю голову, вони як оті зомбі, їм через мас-медіа вливають всіляке гівно, а вони ковтають, навіть не замислюючись що їм кажуть та показують по телевізору. Взагалі страшно, особливо під час повітряних тревог. Молимося, щоб нічого не прилетіло, молимося щоб без жертв, щоб без руйнувань. А коли дивишся на всіх цих діточок, яких вивезли із зруйнованих місць, це такий жах, вони не розуміють що сталося, а ті діточки, які залишились без батьків, у чому вони винні?.. Ми ніколи не пробачимо цим тварям зруйноване життя наших Українців, наші зруйновані міста, загиблих мирних жителів.. Це назавжди залишиться в нашій пам'яті, весь світ побачив, які росіяне хворі люди.. Ми все відстроїмо, все востановимо, але хто поверне нашим людям життя, ми всі змінилися за цей час нікому не потрібної війни. Перемога за нами!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.