Testimony 635

Testimony 635

2022-07-02

The war came by surprise; now, every day begins with the fact that you have to read the news to know what happened. The sirens are very frightening, and those rockets arrive in the area. I remember very well how my child and I heard an explosion not far from the house; it is terrifying when the floor is shaking under your feet, the windows are rattling, and you don't know what will happen. I still have a picky child, so every day is like an exam for us, like sirens, but now it's tough to hear loud sounds. Every day, watching the news, I am horrified by the thoughts of how many people have died. And if there are also children, it generally takes a long time for me to come to my senses. We are waiting for Victory and Peace, but they are not there when I go to bed, I now sing the National Anthem of Ukraine like a lullaby to my child to be a little more confident in our Victory. Still, there is only anxiety, and again, the fear that a rocket may fly somewhere nearby now consumes you. Then you go to shelter in our corridor and wait for the repulse with a sinking heart. And it is also challenging when you are not with the child because you have to go to the store, and you do not know if you will make it or not, will there be anxiety or not? If you know that there are dead people, then you involuntarily put yourself in their place, that you could have been there, that how can you help people? You think that maybe our people in the Council will somehow come to an agreement and end this war, perhaps Israel will give us a dome, and they will not fly rockets. You dream that all the years, they will throw down their weapons and surrender. No soldiers will die, and no shots will be fired. But this has not come true yet, and again you are waiting for a new day, with hope for it. It is terrifying that you do not know what to expect; many people have also lost their jobs and a roof over their heads, and lying in their beds like that, they also feel guilty that this is so. Of course, we pray to the Lord to save our country and Ukrainians from all the horrors that came to us with the war. What is Bucha worth, who deserves Genocide, and Mariupol with its inhabitants? It is terrifying even in winter and autumn, as we buy everything on the market; the occupation of Kherson with its vegetables is also very impactful, and how can people live there now and for what? This war had changed every Ukrainian; if before that there were other wishes, now there is only one wish and understanding that the most crucial thing is Peace.

Війна пришла зненацька,тепер кожен день починається з того, що треба прочитати новини, щоб знати, що трапилось. Дуже лякають сирени, та ті прильоти ракет, які бувають у місці. Дуже запам'яталось, як з дитиною почули вибух недалеко від дому, це жах, коли підлога з-під ніг уходить, дрижать шибки і ти не знаєш, що буде. Ще в мене особлива дитина, то кожен день для нас як іспит, так як сирени, та теперь будь-які гучні звуки дуже тяжко даються. Кожен день дивлячись новини, жахаюсь від думок, скільки людей загинуло, а якщо ще і діти, то взагалі довго приходжу до тями, дуже чекаємо Перемоги та миру, але поки іх не має, коли лягаєм спати, то зараз співаєм колискову дитині Гімн України, щоб трохи бути впевнінішим у нашій Перемозі, але тільки лунає тривога, і знов накриває страх, що зараз може прилетіти ракета десь поруч, і тоді ідеш в укриття, у нас це корідор, і чекаєш відбою із завмиранням серця. А ще дуже важко, коли тебе нема поряд з дитиною, бо треба вийти у крамницю, і ти не знаєш, встигнеш ти чи ні, буде тривога чі ні? Коли чуєш, що є загиблі, то мимоволі ставиш себе на їх місце, що і ти могла бути там, як же можна допомогти людям. Міркуєш, що може наші люди в Раді якось договоряться і закінчать цю війну, може нам Ізраїль дасть купол і не будут летати ракети, мрієш ходиш, що всі орки кинуть зброю та здадуться в полон і не будуть гинуть воїни та лунати постріли. Але це не збувається поки ще і ти знову чекаєш нового дня, з надією на це. Дуже лячно від того, що ти не знаєш, що чекати, багато людей втратили ще роботу, дах над головою і так лежачи в своєму ліжку, теж почувається винною, що так є. Звісно, молим Господа зберегти нашу країну і українців від усіх жахів, що прийшли до нас з війною. Одна Буча чого варта, який там був Геноцид, а Маріуполь з його мешканцями. Дуже лячно і за зиму, осінь так як ми все купуємо на ринку, то дуже відчувається і окупація Херсона з його овочами, і як людям там теперь жити і за що?Війна ця змінили кожного українця, якщо до цього були якісь інші бажання, то зараз тільки одне бажання і розуміння, що найголовніше це Мир.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.