Testimony 633

Testimony 633

2022-07-02

When the war came to our country, I did not yet realize the scale; when the orcs entered our city in the first days, it was a little scary. And the worst thing happened after the first bombing of our city. When you climb into that cellar with your children, notknowing if we will be saved, but with such hope for salvation. It was scary when planes flew directly over the roof and rockets were fired in the garden, and I rocked the children on the floor in the corridor. The worst thing was for the children. They were still small and had not seen anything in their lives. At the age of , I turned grey out of fear for the lives of my relatives. Every morning began with explosions. Then I called all my relatives to hear their voices. Now that our city is quiet and calm, I am still afraid that it may happen again

Коли в нашу країну прийшла війна, я ще не усвідомлювала самих масштабів, коли в перші дні орки зайшли до нашого міста, було трішки лячно. А найстрашніше стало після першого бомбардування нашого міста. Коли з дітьми залазиш до того погреба, не розуміючи, що він не спасе, але в такій надії на спасіння. Страшно було, коли літаки пролітали прямо над дахом і в місті випускали ракети, а я колисала дітей на підлозі в коридорі. Найстрашніше було за дітей, вони ж ще маленькі, і нічого в житті не бачили. В мої роки зі страху за життя рідних я посивіла. Кожен ранок починався з вибухів, потім обдзвонювала всіх родичів, щоб почути їхні голоси. Зараз коли в нашому місті тихо і спокійно, все одно боюсь, що це може повторитися.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.