Testimony 493

Testimony 493

2022-06-18

It's terrible to wake up from explosions and find out that a war has begun. The world turned upside down... Since February , when the Razis entered [CITY], it became simply unbearable to realize that a different life had begun. It was scary to look out of the window and see how they cleared the city and drove through the streets on tanks and shot at houses with machine guns. For more than a month I fought with myself, trying to somehow get used to this life. I did not let go of the phone hours a day. We went to rallies and I got used to the fact that the city was empty at : p.m. It's scary... Only Z-cars are on the roads. You go, and there is not a soul around. But I couldn't hold out for more than a month... My son ([NAME], years old) and I left the occupied territory of [CITY] on March . [CITY] was reached in two days. At the Razi checkpoint in the city of [CITY], everything was taken from my child - a phone, a laptop, a music speaker. We traveled in three cars. At one of the checkpoints, the Russians really liked our cars and decided to take them away, and we, people - teenagers, adults and children, were put under machine gun fire, it's even scary to remember... We were lucky that the chief was urgently called somewhere and after holding us for half an hour, they let us go. Miraculously, we did reach Ukrainian territory. Having met our soldiers, we cried with happiness that we are finally in our territory. Where to go .... There was no thought in my head, only the joy of finally being able to breathe freely. We lived in the school gymnasium in [CITY] for several days, and then left for Poland. On the way, we decided where to go next. In Warsaw we were given free tickets to France. The road took us days. That's how we ended up here. I really want our boys to knock out the orcs from our cities as soon as possible, because I really want to go home - home to Ukraine.

Це жахливо - прокинутися від вибухів і дізнатися, що почалася війна. Світ перекинувся... З лютого, як рашисти зайшли до [МІСТО], стало просто нестерпно усвідомлювати, що почалося інше життя. Було моторошно дивитися з вікна і бачити, як вони зачищали місто і їздили вулицями на танках і з автоматів стріляли в будинки. Понад місяць я боролася сама з собою, намагаючись якось звикнути до цього життя. Телефон не випускала з рук години на добу. Ми ходили на мітинги і я вже стала звикати, що о . місто ставало порожнім. Моторошно... Тільки машини Z носяться дорогами. Ти йдеш, а навколо жодної душі. Але більше місяця я не змогла витримати... Ми з сином ([ІМʼЯ] років) . виїхали із окупованої території м. [МІСТО]. До [МІСТО] дісталися через два дні. На блокпосту рашистів у м. [МІСТО] у моєї дитини забрали все - телефон, ноутбук, музичну колонку. Ми їхали на трьох машинах. На одному з блокпостів рашистам дуже сподобалися наші машини і вони вирішили їх забрати, а нас людей - підлітка, дорослих та дітей поставили під приціл кулеметів, про це навіть страшно згадувати... Нам пощастило, що начальника терміново кудись викликали і протримавши нас півгодини, вони відпустили нас. Дивом ми таки доїхали до української території. Зустрівши наших бійців, ми плакали від щастя, що ми нарешті на нашій території. Куди далі .... У голові не було жодної думки, тільки радість від того, що тепер нарешті можна вільно дихати. Кілька днів жили у спортзалі школи у [МІСТО], а потім виїхали до Польщі. Дорогою вирішували, куди їхати далі. У Варшаві нам дали безкоштовні квитки до Франції. Дорога зайняла у нас днів Так ми й опинилися тут. Дуже хочеться, щоб наші хлопці скоріше вибили орків з наших міст, бо дуже хочеться додому – додому в Україну.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.