Testimony 47

Testimony 47

2022-05-27

The war for me personally began back in , when I helped order some things for our military from Germany (as a translator). Since that time, some kind of volunteering has been constantly present in my life. I prepared myself for a large-scale invasion both psychologically and materially, as far as it was possible to prepare myself for such a thing. When it did happen, of course, there was panic. Volunteering is still present in my life. As well as tears and pain. The hardest thing is to lose friends and people you knew in general. Until February , , friends or acquaintances also died in this war, but the interval between losses has narrowed and now it is harder to recover from those deaths. However, we all have to be a reliable rear for the best people in this world, that's why I gather, work at an official job, volunteer where I see a need, hug my family and friends. By turns with tears.

Війна для мене особисто почалась ще у році, коли допомагала замовляти якісь речі для наших військових з Німеччини (як перекладачка). З того часу в моєму житті постійно було присутнє якесь волонтерство. До широкомасштабного вторгнення я готувала себе психологічно, так і матеріально, наскільки це можливо підготувати себе до такого. Коли це таки сталось, звісно, що паніка була присутня. Волонтерство присутнє в моєму житті досі. Як і сльози та біль. Найважче - втрачати друзів і загалом людей, котрих знала. До лютого року також гинули друзі чи знайомі на цій війні, але інтервал між втратами звузився і зараз важче прийти до тями від тих смертей. Проте, всі ми маємо бути надійним тилом для найкращих людей світу цього, тому збираюсь до купи, працюю на офіційній роботі, волонтерю, де бачу потребу, обіймаю рідних та друзів. По черзі зі сльозами.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.