Testimony 449

Testimony 449

2022-06-15

I knew it was possible long before the new year. When my beloved said that maybe he will meet the new year at the border, because... It was scary even then - something that cannot be put in the head - is possible. I never was very religious, but after the information I received, every day, passing by the church, I mentally prayed to the Lord: "Don't let my beloved have to kill..." As for millions of Ukrainians, the morning of the th for me began with a call, even before the alarm clock. Excited voice of a colleague: "-Turn on the TV..." "-[NAME], what happened?" "But turn it on!" "-Attacked?" - I understand, I understand without words, but... "-God save us" - a short answer, short horns ... And in two minutes, somewhere still far away, but legible - guns... Then the autopilot turned on, which probably it still hasn't turned off... Bug-out bags, maps, candles, power banks, instruction to my -year-old son and how many things I simply can't remember (but so little time has passed!) Around noon, columns of enemy equipment already entered the city.. I won't describe everything, I'll just get tired of typing. But perhaps the most terrible thing was not the lack of heat in the house (because I have a stove in the house, an ax and a forest nearby), not the lack of water (because you can find a well), not the lack of electricity (because you can store food as the old woman told - ice and sawdust ). Torture was the absolute lack of communication. We were already falling asleep under the cannonades - they were pounding the neighboring town with artillery. My son has already learned by the sound of the shooting, and whether it was a departure or an arrival ... But the most frightening thing for me was the "manpower". From the arrival, death can be instantaneous, but from the hands of the occupier... I used to grumble that we live on the outskirts and it takes a long time to get to work, but it was the outskirts that saved us - the orcs simply didn't get there... And then there was the evacuation. .. And I tore out my heart. It still hurts unbearably, there in my native [CITY]. It is filled with phantom pains, especially in the morning, in that semi-conscious state of awakening... Tears come until you smoke a cigarette and read "good morning, my love", that state does not let go. I really want to go home, I really want to, and I'm very afraid. So the city was liberated, so now everything is quiet there. The city is slowly being restored, almost all shops are open, the park has the same flawless lawns again. But... The crazy neighbor is only a few tens of kilometers away, and from his territory he shoots everything he can get. And if I have to run away from home again, I will not be able to do it mentally! And this could cost my child's life... I didn't see all that destruction, as they say, "live". I'm afraid to see in reality what I saw on video. I'm afraid to fall asleep alone in our bed with my husband, I'm afraid not to touch him, even with my fingertips... Too much "afraid"! How so?! I'm Ukrainian, I'm a soldier's wife! Some constant between "I'm afraid" and "ashamed"... But I believe, I sincerely believe!!! Everything will be Ukraine!!!

Я знала, що це можливо, ще задовго до нового року. Коли коханий сказав, що можливо новий рік зустрічатиме на кордоні, бо... Було вже тоді страшно – те, що ніяк не вкладається в голові – є можливим. Я ніколи не була надто релігійною, але після отриманої інформації, кожного дня, проходячи повз церкву, подумки молила Господа: "Не допусти, аби моєму коханому довелося вбивати..." Як і для мільйонів українців, ранок го для мене почався з дзвінка, ще до будильника. Схвильований голос колєжанки: "-Увімкни телевізор..." "-Аліна, що трапилось?" "-Та вмикай же!" "-Напав?" - розумію, без слів розумію, але... "-Спаси нас Боже" - коротка відповідь, короткі гудки ... А за дві хвилини, десь ще зовсім далеко, але розбірливою - гармати... Тоді вімкнувся автопілот, який мабуть і досі не вимкнувся... Тривожні валізки, карти, свічки, павербанки, інструктаж -ти річному сину і скільки всього, що просто не можу пригадати (а пройшло ж так мало часу!) Близько обіду в місто вже заїхали колони ворожої техніки... Не опишу всього, просто друкувати втомлюся. Та мабуть самим страшним було не відсутність тепла в оселі (бо в мене ж піч в хаті, сокира і ліс поряд), не відсутність води (бо можна знайти колодязь), не відсутність електрики (бо харчі можна зберігати як бабка розказувала – лід і тирса). Тортурою було абсолютна відсутність зв'язку. Ми вже засинали під канонади – від нас артою лупили по сусідньому місту. Син вже вивчив по звуку, що стріляє, і чи виліт, чи приліт ... Та найстрашніше для мене було саме "жива сила". Від прильоту, смерть може бути миттєвою, а от від рук окупанта... Я раніше бурчала, що живемо на окраїні і до роботи добиратися довго, але саме та окраїна і вберегла – орки туди просто не дійшли... А далі була евакуація... І я вирвала собі серце. Воно й досі нестерпно болить, там у рідному [МІСТО]. Озивається фантомним болями, особливо чогось вранці, в тому напів свідомому стані пробудження... Підступають сльози, поки не випалиш цигарку, і не прочитаєш "доброго ранку, кохана", той стан не відпускає. Дуже хочу повернутися додому, дуже хочу, і дуже боюся. Так місто звільнили, так там все зараз тихо. Місто помалу відновлюють, запрацювали майже всі магазини, в парку знову такі ж бездоганні газони. Але... Божевільний сусід всього в декількох десятках кілометрів, і з своєї території обстрілює все, чого може дістати. І якщо знову доведеться тікати з дому, я на рівні психіки не зможу того зробити! А це ж може вартувати життя моєї дитини... Я не бачила всієї тієї руйнації як то кажуть "в живу" Я боюсь побачити в реальності те, що бачила на відео. Боюсь на самоті засинати в нашому з чоловіком ліжку, боюсь вже не торкнутися його, хоч кінчиками пальців... Занадто багато "боюсь"! Як же ж так?! Я ж Українка, я ж дружина воїна! Якесь постійне між "боюсь" і "соромно"... Але вірю, свято вірю!!! Все буде Україна!!!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.