Testimony 413

Testimony 413

2022-06-14

Good afternoon, my story of living the war is every siren minus a particle of my life. First, I had two nervous breakdowns and now have panic attacks. My child started to faint from fear. The first months we ran to the basement, it's very scary when you think that this is the last time you see your home, every time you say goodbye to it in your thoughts. Recently, we stay in the apartment, do not run anywhere, as everything has no strength. Every day I have hope that Ukraine will win soon, time passes and my soul becomes disgusted, as hopes are not justified. Every minute thoughts about the people who are under occupation, about those who have already lost and are losing their lives, about the children who lost their childhood on February . That day we all grew up, our children became wise and strong.. It shouldn't be like that. They lost their childhood and we lost our life. My life has been put on hold since that cursed day.. I have no strength to be happy, I have no plans, no country.. Every day I plan to leave my country, my home... But some force does not allow me to take this step . It was very beautifully written in a poem by a talented girl-poet Julia Olefir: I know, everyone is tired of the war, but we have no right to forget, Because not all our sons have yet returned, Healthy to their father's house, Because our cities are still on fire, And our boys there, on the battlefield... And the day has yet to come, alas, when our ferocious enemy lays down his weapons. He is now on the offensive again and again, And still does not admit defeat, And the bunker will not lay down his hands, Although the whole world is already giving hint... Nerves are already like a taut string... You ask: what to do then? Do not forget that there is a war! And at the same time, don't forget to live! Help those in need! Love your neighbors and pray to God! We will be able to relax when OUR VICTORY comes And now is not the time to relax, But it is also not the time to lose spirit Because victory is created by each of us! And we have to make every effort. I know, everyone is tired of the war. But gather all your strength despite the fatigue! Because all the sons have not returned yet. And they are waiting for them alive at home! This is very well said... Despite the fatigue... We are waiting for the victory!

Доброго дня, моя історія проживання війни, це кожна сирена мінус частинка свого життя. По-перше, я отримала два нервових зрива, а також маю тепер панічні атаки. Моя дитина почала від страху втрачати свідомість. Перші місяці ми бігли до підвалу, це дуже страшно, коли думаєш, що останній раз бачиш свою домівку, кожен раз ти з нею прощаєшся в думках. Останнім часом ми залишаємось в квартирі, нікуди не бігаємо, так як все не має сил. Кожен день маю надію, що вже скоро Україна переможе, проходить час та на душі стає гидко, так як надії не виправдовуються. Кожну хвилину думки про людей, які знаходяться в окупації, про тих, хто вже втратив та втрачає своє життя, про дітей, які лютого втратили своє дитинство. Того дня всі ми подорослішали, наші діти стали мудрими та сильними.. Так не повинно бути. Вони втратили своє дитинство, а ми втратили своє життя. Моє життя поставлено на паузу з того проклятого дня... Я не маю сил радіти, не маю планів, не маю країни... Кожень день планую від'їзд зі своєї країни, зі своєї домівки... Але якась сила не дозволяє зробити цей крок. Дуже гарно було написано в вірші однієї талановитої дівчинки-поета Юлії Олефір: Я знаю, всі втомились від війни Та ми не маєм права забувати, Бо ще не повернулись всі сини, Здоровими до батьківської хати Бо й досі у вогні наші міста, А наші хлопці там, на полі бою… І день іще, нажаль, той не настав, Коли складе наш лютий ворог зброю Він зараз в наступ знов і знов іде, І все ніяк не визнає поразку, І бункерний все рук не накладе, Хоча уже весь світ дає підказку… Вже нерви як натягнута струна… Спитаєте : а що ж тоді робити? Не забувати, що іде війна! І в той же час не забувати жити! Допомагати тим, хто у біді! Любити ближніх і молитись Богу! Ми зможемо розслабитись тоді, Коли настане НАША ПЕРЕМОГА А зараз розслаблятися не час, Але й не час, щоб духом занепасти Бо перемогу творить кожен з нас! І всіх зусиль ми маємо докласти Я знаю, всі втомились від війни Але зберіть всі сили попри втому! Бо ще не повернулись всі сини. А їх живими так чекають вдома! Це дужє гарно сказано... Попри втому.. Ми чекаємо на перемогу!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.