Testimony 378

Testimony 378

2022-06-13

I am disabled, first group. It really bothers me that I can't help people physically because of my disability. I worry for Ukraine, for people who have lost loved ones. For children who are crippled and left without parents and housing. For the guys who protect our country. And young boys and girls die. I really want to be useful in society, but to my great regret, I cannot fully help my people. And my son cannot go to his children. He is a marine, he served under the contract for seven years, he resigned in December, and in February a full-scale war began, and now we are under occupation, and he cannot go to his children, I understand in my mind that he will leave anyway, and it is scary for him to stay at home because these Russian creatures, if they find out that he fought, they can mutilate them. Glory to Ukraine. Sincerely, [NAME].

Я інвалід першої групи. Мене дуже мучить, що через інвалідність не можу допомагати людям фізично. Я переживаю за Україну, людей, які втратили близьких. За дітей, які покалічені та залишилися без батьків та житла. За хлопців, які боронять нашу країну. І гинуть молоді хлопці та дівчата. Мені дуже хочеться бути корисною в суспільстві, але, на мій великий жаль, я не можу повною мірою допомогти своєму народу. І син мій не може виїхати до своїх хлопців. Він морський піхотинець, сім років прослужив за контрактом, у грудні звільнився, а в лютому розпочалася повномасштабна війна, а тепер ми в окупації, і він не може виїхати до своїх хлопців, розумію, що все одно поїде, і вдома йому залишатись страшно, тому що ці тварюки російські, якщо дізнаються, що він воював, можуть понівечити. Слава Україні. З повагою [ІМʼЯ]

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.