Testimony 364
Title
Testimony 364
Age Range / Віковий діапазон
Date of Testimony / Дата опитування
2022-06-13
War Testimony / Досвід війни
When I woke up in the morning and was told on the news that a war had come (take loved ones, relatives, documents and the most necessary things) and run away (women) and men were told to take machine guns, pistols and go to defend the country, at first I did not believe my ears and eyes... Because a few minutes later, dad called and confirmed, it became very scary and I didn't know what to do and where to go... Several days passed... We saw rockets flying directly above us and very low for the first time, there was a big panic, my boyfriend and my neighbors they sat in the basement all Sunday, didn't eat anything, sometimes couldn't even sleep. I feel very sorry for the children.. because of them, we had to hold ourselves in our hands to calm them down at least a little. After the first such events, there was anxiety for life. We were all waiting when we could return home at least to wash up. We never thought what would happen, and even that there would be a war in the twenty-first century. Then (it's scary to say, but there are no options) we got used to it. We already reacted normally, gathered clothes, documents, not in a panic. We began to take food because the anxiety sometimes lasted for a long time. Now we have already found a job, resigned ourselves to the fact that such is the time. After all, you have to live on, support and help your boys. By the way, my boyfriend is now in the military service, we are waiting for him. We help with food, things, money and everything that is asked. Not so long ago, we also took my uncle to [CITY], he says that everything is not so bad, but I know that he says this so that we don't worry... At the moment, everything inside is beating, there has been no air alarm for three days, but it is impossible to understand why. Is it the calm before the storm or should we be calm..
Коли прокинулася зранку і по новинах сказали, що настала війна (забирайте близьких, рідних, документи та самі потрібні речі) і тікайте (жінкам), а чоловікам сказали беріть автомати, пістолети і йдіть захищати країну, спочатку не вірила своїм вухам і очам... Через декілька хвилин зателефонував тато і підтвердив, стало дуже страшно і не знала, що робити і куди йти ... Пройшло декілька днів... Ми перший раз побачили ракети, які летіли прямо над нами і дуже низько, була велика паніка, ми з хлопцем та сусідами всю неділю сиділи в підвалі, нічого не їли, часом навіть не могли заснути. Дітей дуже шкода.. через них ми повинні були тримати себе в руках, щоб їх хоча б трішки заспокоїти. Після перших таких подій настала тривога за життя. Ми все чекали, коли можна повернутись додому, хоча б для того, щоб помитися. Ніколи не думали, що будуть траплятися, да й взагалі, що буде війна у двадцять першому столітті. Потім (страшно це казати, але варіантів немає) ми звикли. Вже реагували нормально, збирали одяг, документи не в паніці. Стали брати їжу, так як тривога інколи була довгий час. Зараз вже знайшли роботу, смирилися з тим, що такий час. Адже треба жити далі, підтримувати та допомагати своїм хлопцям. До речі, мій хлопець зараз в зсу, ми його чекаємо. Допомагаємо їжею, речами, грошима і всім тим, що просять. Не так давно забрали ще й мого дядька до [МІСТО], каже, що не так все й погано, але я знаю, що він це каже для того, аби ми не хвилювалися.. Наразі всередині все колотиться, вже як три дні немає повітряної тривоги, але ж неможливо зрозуміти, через що. Це затишшя перед бурею чи треба бути спокійним...
Copyright information
This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.
Citation
“Testimony 364,” Narratives of War, accessed November 5, 2024, https://now.omeka.net/items/show/341.