Testimony 34

Testimony 34

2022-05-25

All the time I was in the [CITY] city. My district is not far from the border. The city restrained the pressure from directions at once. On the first night, there was a Grad machine under the windows of our house, and at : a.m., grads were launched. We had days when the sirens went off every - minutes. Later, everything was mined everywhere, and I and my family could not leave. At first they fired grads, then the most terrible thing began - fighter jets began to fly. The infrastructure of the city was rapidly falling. Since February, we have had no heating, it was very cold in the concrete apartment, so we dressed warmly, later the hot and cold water disappeared, the electricity went out, the gas pipeline was damaged during another shelling, we had no gas, food was cooked near the house on fires (lit fires). Then the connection disappeared and we could not call our relatives who were under occupation. Later they learned that the city was under siege and the enemy had made a ring around the city. Then the most difficult period began - the month of the blockade. We had store in the area. Every day we stood in lines for hours to buy something. There was also a catastrophic situation with medicine. They were looking for generators to charge the phone, hoping that there would be a connection, not far from the house there was a private sector, and next to it were wells. They took water from the wells and carried it in jars and buckets to the th floor, because they lived on the th floor. Food was stored on the balcony. Every evening we gathered in the corridor and I told stories to my relatives, more accurately I told Turkic literature and Crimean Tatar fairy tales, sat with a flashlight. We slept in the corridor (the rule was concrete walls), because every night fighter jets flew and dropped bombs on the city. We slept when it was calm, but woke up from the fact that the house was affected by a shock wave and a rumble. We were afraid that there would be no airstrikes, everything else was not important, in terms of technology, because in the last days of the blockade we were shelled from tanks, and from mortars, and hail, and in the evenings, when there were no clouds in the sky, you could see high-precision missiles flying rockets (and these are prohibited weapons in general)...I said that we have a well near us. So, they are located near the private sector in the field (mine, is the outermost area of ​​the city and m away is the border part, which was also shelled, the smoke did not dissipate there for days). There was such a thing that you leave the field with water, the explosions are such that the ground shakes under your feet, mines fly into the field, a shell is overhead, yes, so that the whistle is heard, and you leave and are already glad that it is not a plane with phosphorus bombs, weight kg. Everyone is already used to explosions and shells overhead, no one pays attention to them). An SU- plane was shot down m from my house, as you already know, and it fell on the houses of the private sector, my classmate lived there (I saw him near the store the other day), so his stone private house was nearby. He said that I was going and a plane fell on me, he ran behind the house, the plane fell, the house jumped up and went into the ground (somewhere - houses were completely destroyed). And I saw from the window how pilots (enemy) ejected. There was such a thing that you leave the field with water, the explosions are such that the ground shakes under your feet, mines fly into the field, a shell is overhead, yes, so that the whistle is heard, and you leave and are already glad that it is not a plane with phosphorus bombs, weight kg. Everyone is already used to explosions and shells overhead, no one pays attention to them). An SU- plane was shot down m from my house, as you already know, and it fell on the houses of the private sector, my classmate lived there (I saw him near the store the other day), so his stone private house was nearby. He said that I was going and a plane fell on me, he ran behind the house, the plane fell, the house jumped up and went into the ground (somewhere - houses were completely destroyed). And I saw from the window how pilots (enemy) ejected. One of them was shot by the territorial defense in the air, the other ran into the barn, and there the grandfather (a neighbor of a classmate) hit him on the back of the head with something, then he was found and taken prisoner and had been interrogated, then it was the news of the day) there he was a little chubby, with a twisted head bandage. Fighters dropped bombs everywhere: they destroyed houses, kindergartens, schools, shops, warehouses, factories, oil depots. People either took food from the warehouses, or they took away stores. Owners of good shops gave away to people, owners of bad shops sold at very high prices. Once, after one factory was destroyed, ammonia was released into the air and spread over the area. Due to constant shock waves, the plaster fell from the ceiling in my room.

Весь час я знаходилася у місті [МІСТО]. Мій район знаходиться недалеко від кордону. Місто стримувало тиск одразу з напрямів. В першу ніч під вікнами нашого дому стояла градова установка й о . ночі запускали гради. У нас були дні, коли сирени спрацьовували кожні - хв. Згодом всюди все було заміновано, я та моя сім’я не могли виїхати. Спочатку обстрілювали градами, потім почалося найстрашніше – почали літати винищувачі. Різкими темпами падала інфраструктура міста. З лютого місяця у нас не було опалення, в бетонній квартирі було дуже холодно, тому одягалися тепло, згодом пропала гаряча та холодна вода, зникла електроенергія, під час чергового обстрілу було пошкоджено трубу газопроводу, у нас не було газу, їжу готували біля дому на вогні (розпалювали багаття). Потім зник зв'язок і ми не могли подзвонити рідним, які знаходилися в окупації. Пізніше дізналися, що місто в блокаді й ворог зробив кільце навколо міста. Тоді почався найтяжчий період – місяць блокади. У нас на районі працював магазин. Кожен день ми стояли по години в чергах, щоб щось купити. Також була катастрофічна ситуація з ліками. Шукали генератори, щоб підзарядити телефон, в надії, що з’явиться зв'язок, недалеко від дому, знаходився приватний сектор, а біля нього криниці. З криниць брали воду й носили у банках та відрах на поверх, бо мешкали на поверсі. Їжу зберігали на балконі. Кожного вечора ми збиралися в коридорі і я розповідала рідним історії, точніше переказувала тюркську літературу та кримськотатарські казки, сиділи з ліхтариком. Спали ми в коридорі (правило бетонних стін), бо кожної ночі літали винищувачі кидали бомби на місто. Спали ми коли було спокійно, але прокидалися від того, що дім зачіпало ударною хвилею та грюкотом. Ми боялися, аби не було авіаударів, все інше не важливо, в плані техніки, бо нас останні дні блокади й з танків обстрілювали, і з мінометів, і градами, а вечорами, коли на небі не було хмар, можна було побачити як летять високоточні ракети (а це взагалі заборонена зброя)...Я казала, що у нас поряд криниці. Так от, вони знаходяться біля приватного сектору на полі (в мене крайній район міста та за м прикордонна частина знаходиться, яку теж обстрілювали, там дим днями не розсіювався). Було таке що йдеш з поля з водою, вибухи такі, що під ногами земля здригається, на поле міни летять, над головою снаряд, аж так, що свист чутно, а ти йдеш й вже радієш, що це не літак з фосфорними бомбами, вагою кг. Вже всі звикли до вибухів та снарядів над головами, на них вже ніхто уваги не звертає). За м від мого дому був збитий літак СУ-, як ти вже знаєш, і він впав на будинки приватного сектору, там мешкав мій однокласник (на днях його біля магазину бачила) так його кам'яний приватний будинок знаходився поруч. Він казав, що йду і на мене літак падає, відбіг за будинок, літак впав, будинок підскочив й пішов у землю (там десь хат - зруйновано вщент). А я бачила з вікна як пілоти (ворог) катапультувались. Одного територіальна оборона в повітрі розстріляло, інший забіг в сарай, а там дідусь (сусід однокласника) його по потилиці чимось вдарив, потім його знайшли та взяли в полон та проводили допити, тоді це була новина дня) там він був трохи повненький, з перемотаною бинтом головою. Винищувачі кидали бомби всюди: руйнували будинки, дитячі садочки, школи, магазини, склади, заводи, нафтобазу. Зі складів або люди забирали їжу, або забирали магазини. Господарі гарних магазинів роздавали людям, господарі поганих магазинів продавали за дуже великими цінами. Одного разу після того, як було знищено один завод, з нього у повітря потрапив аміак й розповсюдився на район. Через постійні ударні хвилі, в моїй кімнаті посипалася тиньк зі стелі.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.