Testimony 358

Title

Testimony 358

Age Range / Віковий діапазон

Gender / Стать

Marital Status / Сімейний стан

Occupation Status / Окупованість територій

Forcibly Displaced / Переміщена особа

Date of Testimony / Дата опитування

2022-06-13

Date Range / Проміжок часу

War Testimony / Досвід війни

My husband lost his job, there was no money for groceries for a long time. We were helped by volunteers who took food, as well as diapers and formula for our youngest son. We have two children, the younger one is . years old, and the older one is years old and he is autistic, he needs logo classes and a psychologist. It costs money, and we don't have it. Grandfather lives with us, he had a stroke in February, now he is slowly recovering, but he also needs rehabilitation. Now my husband has found a job, but they pay very little there, it's only enough for groceries, we don't know what to do with the rest. I am very worried when the siren sounds and my husband is at work. I constantly call and find out how he is, I also call all my relatives to find out how they are. I have relatives in other cities and regions, and I constantly find out how they are. War is stress and fear for our loved ones, but we know that victory will be ours and everything will be fine) We were offered to leave the country since we have two small children, but we decided to stay, my husband could not leave and we did not want to leave without him , we are family and will stick together until the end. Now we do not know what awaits us tomorrow, we do not know what life will be like. When and how will the war end. We are not sure about the future, but we dream and believe in the best. We have our own house and it needs repair, but this is our house and some people have nothing else. I am very worried when I see in the news about the dead, especially children. They are little angels and are not guilty of anything. The morning begins with me reading the news to find out what happened during the night. I try to help others somehow. We gave away things for children, toys, I gave away my things to people. It is very scary to look into their eyes, there is sadness and hopelessness. They do not know what to do, how to live. Many people have returned home, but it's scary to live under constant gunfire, constant anxiety, constantly hiding somewhere. But they return because their home is there, and some have no home and they start life from the beginning, and the children are small and they do not understand why everything happened like this. Why is my friend no longer there, he was in the war and now he is gone, my cousin too no, he was a military man and protected us in [CITY], but now he is gone. He is survived by his wife and three children. I really sympathize with people who have lost loved ones, I know what it's like. We all want peace, for the war to end soon, so that we can rebuild the country and live a happy life and enjoy it
Чоловік втратив роботу, тривалий час не було грошей на продукти. Нам допомагали волонтери, брали продукти, а також для молодшого сина підгузки та суміші. В нас двоє дітей, молодшому , років, а старшому років і він аутист, йому потрібні заняття з логотипом та психологом. Це коштує грошей, а в нас їх немає. З нами мешкає дідусь, у нього в лютому був інсульт, зараз потроху він відновлюється, але йому також потрібна реабілітація. Зараз чоловік знайшов роботу, але платять там дуже мало, вистачає тільки на продукти, як бути з іншим, ми не знаємо. Дуже хвилююся, коли лунає сирена, а чоловік на роботі. Постійно дзвоню і дізнаюся як він, також телефоную всім родичам, щоб дізнатися, як вони. В інших містах та областях є родичі, в них також постійно дізнаюся, як вони. Війна - це стрес та страх за своїх близьких, але ми знаємо, що перемога буде за нами і все буде добре) Нам пропонували виїхати з країни, так як в нас двоє маленьких дітей, але ми вирішили залишитися, чоловіку не можна було виїхати, а без нього ми не захотіли, ми родина і будемо триматися разом до останнього. Зараз ми не знаємо, що нас чекає завтра, ми не знаємо, яке буде життя. Коли закінчиться і як закінчиться війна. Ми не впевнені в майбутньому, але мріємо і віримо в найкраще. В нас свій будинок і він потребу ремонту, але це наша домівка, в деяких людей немає більше нічого. Дуже сильно переживаю, коли бачу в новинах про загиблих особливо дітей. Вони маленькі янголи і ні в чому не винні. Ранок починається з того, що я читаю новини, щоб дізнатися, що творилося за ніч. Намагаюся допомагати іншим хоч чимось . Ми віддавали речі для дітей, іграшки, свої речі я віддавала людям. Дуже страшно дивитися їм в очі, там смуток і безвихідність. Вони не знають, що їм робити, як їм далі жити. Багато людей повернулися назад додому, але ж це страшно жити під постійними пострілами, постійними тривогами, постійно десь ховатись. Але вони повертаються так як там їх дім, а у деяких дому немає і вони починають життя з початку, а діти маленькі і вони не розуміють, чому так все сталося. Чого друга більше немає, він був на війні і тепер його немає, мого двоюрідного брата також немає, він був військовим і захищав нас у Донецьку, а зараз його немає. В нього залишилась дружина і троє дітей. Дуже співчуваю людям, які втратили близьких людей, я знаю, що це таке. Ми всі хочемо миру, щоб війна закінчилася скоріше, щоб ми змогли відбудувати країну і жити щасливим життям і насолоджуватися ним.

Citation

“Testimony 358,” Narratives of War, accessed November 5, 2024, https://now.omeka.net/items/show/335.

Geolocation