Testimony 33

Testimony 33

2022-05-25

At the beginning of the war, on February , I was in my hometown with my mother and grandmother. I woke up at in the morning when my grandmother got a call from her cousin, who likes to fish early in the morning, from [CITY] and said that he saw rockets flying towards them, a few minutes later they also hit my native [CITY]. I began to panic, my mother and I started collecting things and documents, for a long time due to the fuss, we could not find my mother's passport. The first days I was so sick that I couldn't eat anything at all, my mother and grandmother tried to feed me, but everything I ate came back out. It was very difficult to read the news and watch TV, after that I could not calm down at all. I was especially scared because my dad is a policeman who has already fought in the east of Ukraine many times, so I was very scared that he might be taken away to fight again. I calmed down a little after I talked to him and he told me that everything is fine and he continues to work in the city. I was also comforted by my cousin's dog, a pug named Richie. He is a very funny and chubby dog. With him I could distract myself from everything. Fortunately, all my relatives who live in Kyiv managed to leave for safe places and everything was fine with them. By the end of probably the third week of the war, I started paying less attention to air alarms, you probably get used to war over time. I am very afraid to get used to the war, because it is scary to live without knowing what awaits you tomorrow, so I really want this terrible war to end as soon as possible and I can go to Kyiv, meet my groupmates and friends, go to the classes to university and to skip them in McDonald’s on the beloved [STREET], in McDonalds and in Puzata Khata and in [PARK] as before this terrible date of February .

На початок війни, лютого, я перебувала у своєму рідному місті з мамою та бабусею. Я прокинулася о ранку коли моїй бабусі подзвонив її двоюрідний брат, який любить рибалити рано вранці, з [МІСТО] і сказав, що побачив як до них летять ракети, через декілька хвилин вдарили й у моєму рідному [МІСТО]. У мене почалася справжня паніка, ми з мамою почали збирати речі та документи, довгий час через метушню, не могли знайти мамин паспорт. Перші дні мені було настільки погано, що я не могла взагалі нічого їсти, мама з бабусею намагалися мене погодувати, але все що я з'їдала виходило назад. Було дуже важко читати новини та дивитись телевізор, після цього я взагалі не могла заспокоїтися. Особливо страшно мені було через те, що мій тато поліціянт, який вже неодноразово воював на сході України, тому я була дуже налякана, що його можуть забрати воювати знову. Я трішки заспокоїлася після того, як поговорила з ним і він сказав мені що все добре і він продовжує працювати в місті. Мене також заспокоював пес моєї двоюрідної сестри, мопс, на ім'я Річі. Він дуже смішний та пухленький пес. З ним я могла відволіктися від усього. На щастя всі мої родичі які мешкають в Києві встигли виїхати у безпечні місця і з ними все було добре. По закінченні певно третього тижня війни я почала вже не так сильно звертати увагу на повітряні тривоги, певно з часом починаєш звикати до війни. Я дуже боюся звикати до війни, тому що це страшно жити, не знаючи що на тебе чекає завтра, тому я дуже хочу, щоб ця жахлива війна якнайшвидше закінчилася і я могла поїхати в Київ, зустрітися зі своїми одногрупниками та друзями, ходити на пари в університет та прогулювати їх на улюбленому [ВУЛИЦЯ] в МакДональдзі, в Пузатій хаті й в парку [ПАРК], як і раніше до цієї жахливої дати лютого.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.