Testimony 350

Testimony 350

2022-06-12

When the war started, I was at work at night, people hadn't even been informed yet, but it was already written about in all telegram groups, I immediately began to worry that I was not near my family and that right now they could start bombing not only those cities where it was already known, but so was our city, but I still did not start panicking and calling my family at night so that they would sleep a little more peacefully and not see this horror that had begun. Immediately after work, I took my family and we went to the village in order to if they start to destroy the city so that at least we are a little bit safer there. But later I realized that our city was lucky, only military depots were destroyed in us, although when we were already driving to the village in the morning, explosions from these hits could be heard. A week passed and we realized that it is still very good here, and that what is happening there is terrible. I did not serve and have no military experience, so I decided to help local volunteers of our community, I found bags and went with a friend to collect sand and take them to checkpoints. At the same time, my wife got a call from school and asked for help with cans and cooking stew. Also, my wife and I decided to submit an application for assistance for refugees with property, since we were able to provide another home in our city, it is not very nice, but people from [CITY] came to us and were happy even with a house with not very good wallpaper, when we sat down to get to know them we were told some horrors and how people are shot and how their apartments and houses are robbed and then, so that there is no evidence of the theft of their property, they simply destroy the buildings. Perhaps for the first time in my life, I saw how people who had everything in a few weeks were left with nothing, I never thought that a -year-old man would cry and tell me about it. We tried to give them the support we could, we didn't take anything from them, we didn't need it, we didn't even go to reimburse the state for their money, my wife and I believe that the state has a place to spend that money for electricity and water, I'm not sorry, I still have a job and this is the main thing, we just felt sorry for people who were very kind people, as I always told them, the main thing is that you are alive and the family is whole, and things are profitable. I know one thing, I love this country and I want to help it in whatever way I can, and I do what I do. Also, when time passed and I saw on social networks that there are dead friends from the front line, I feel very sorry for them and I am proud of their actions and choice to go fight for Ukraine, but all I can say is thank you to their parents and wives, for we had them like that. There are also several classmates who went missing while living near Kyiv. Sometimes I ask myself why not go to war, but sometimes family and friends stop me with these thoughts. I also have concerns that this is not the end or it is only the beginning of something that is not very acceptable for the whole world, but I believe and will continue to believe that my country will overcome this enemy, and we will have peace, peace on our land, but unfortunately it will all be done by other people's lives. I believe in Ukraine, I believe in the boys and I will be grateful to those who are for us. Glory to Ukraine

Коли почалася війна, я був в ніч на роботі, ще навіть не повідомили людей, але вже в усіх телеграм группах про це писали, я одразу почав переживати за те, що я не біля родини і що прям зараз вони можуть почати бомбити не тільки ті міста, де вже було відомо, але і наше місто, але я все таки не починав панікувати та дзвонити родині вночі, щоб вони трохи спокійніше спали та не бачили цього жаху, який почався. Одразу після роботи я узяв свою сім’ю та ми поїхали в село для того, щоб якщо і почнуть знищувати місто, щоб хоч там ми були трохи в безпеці. Але згодом я зрозумів, що нашому місту повезло, в нас винищили тільки воєнні склади, хоча коли ми вже їхали зранку в село, то було чутно вибухи від цих попадань. Пройшов тиждень, ми зрозуміли, що то що в нас, це навіть ще дуже добре, а то, що відбувається там, то жахи. Я не служив і не маю воєнного досвіду, вирішав допомагати місцевим волонтерам нашої громади, я знайшов мішки та поїхали з другом набирати пісок і підвозить на блокпости. А ти самим часом моїй дружині подзвонили з школу і попросили про допомогу банки і варінням тушонки. Також ми з дружиною вирішили подати заявку на допомоги біженцям з майном, оскільки мали змогу надати ще одно житло в нашому місті, так, воно не дуже файне, але до нас приїхали люди з Попасного та були раді навіть хаті з не дуже гарними шпалерами, коли ми сіли познайомитись, вони нам розповідали одні жахи і як людей стріляють, і як їхні квартири та хати грабують, а потім щоб не було доказів крадіжки їхнього майна, просто вщент знищували будівлі. Мабуть, я вперше в житті побачив, як люди, у яких було все, в декілька тижнів залишились з нічим, я ніколи не думав, що чоловік, якому роки, буде плакати і розповідати мені про це. Ми старалися їм дати підтримку, яку могли, ми з них не брали нічого, нам це непотрібно, ми навіть не пішли відшкодовувати в державі кошти за них, ми з дружиною вважаємо, що державі є куди дівати ті гроші за світло та воду мені не шкода, в мене є поки робота і це головне, нам було просто шкода людей, які були дуже добрі люди, як я їм завжди казав: головне, що ви живі і сім'я ціла, а речі - то наживне. Я знаю одне: я люблю цю країну і хочу їй допомогти хоть чим можу, тому і роблю те, що роблю. Також коли пройшов час і я побачив у соц.мережах, так є загиблі друзі з передової, мені дуже шкода їх і я пишаюсь їхніми вчинками та вибором піти воювати за Україну, але все, що я можу це сказати "дякую" їхнім батькам та дружинам, за те, що вони ось такі в нас були. Також є декілька однокласників, які пропали, проживаючи під Києвом. Іноді сам я себе питаю, чому б не піти на війну, але іноді зупиняють з цими думками родина та друзі. Також в мене є переживання за те, що це не кінець або це лише початок чогось не дуже приємного для всього світу, але я вірю і буду вірити в те, що моя країна ненька здолає цього ворога, і у нас буде мир, мир на нашій землі, але, на превеликий жаль, це все буде зроблене чужими життями. Я вірю в Україну, вірю в хлопців та буду вдячний тим, хто за нас. Слава Україні

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.