Testimony 27

Testimony 27

2022-05-23

I could never have imagined that such a war could break out in our time. It would seem that civilized people, it’s XXI century now, and there is such horror. In the first days I experienced a cold fear that did not let go for a moment, I could not gather for a long time and come to my senses. I only hoped that this war would end in a few days with some negotiations, because people, children, who need it, can't die? We are an Independent State that has to decide for itself what to do. It's not over. I went to work every day, where I wove camouflage nets with colleagues, students, alumni and others. There was a feeling of cohesion, euphoria, that soon everything will end for sure. A month later, I realized that the war was still a war, but there was no hope that it would end soon. We are preparing for a protracted and positional war. Of course, I'm still scared, like everyone else. I'm just trying to get to work so that there is no time for fear. Work with plants, soot and sowing on the windowsill, in the flower beds all in a row began to distract me a bit. I stopped watching the news a long time ago, just short reports from some military experts that my husband advises me. Fortunately, distance learning has started, which has switched a bit more, because the children (I have th grade) have a lot of problems with the Internet, some have gone abroad. Correspondence and online meetings with my students evoke only positive emotions and the feeling that someone really needs you. The parents started calling, who, apparently, also recovered a bit and went to work. They also began to get involved in their children's learning process. Over time, I began to meet with my friends and colleagues. They shared their thoughts and experiences. I realized that everyone felt the same way I did. I heard live, not on the phone, such necessary words from friends: "I support you." These words may sound cheesy, and it seems to us that we need to do something extraordinary or something special for this support to work, but there are actually enough words. During the day I could not sleep, so I can not now, but at night I sleep better. Rest also has a good effect on emotional state. I understand that life goes on and Victory will be ours. It's only a matter of time.

Ніколи не могла і подумати про те, що в наш час може розпочатися така війна. Здавалося б, цивілізовані люди, XXI століття на дворі, а відбувається таке жахіття. У перші дні я пережила холодний страх, який не відпускав ні на хвилину, довго не могла зібратись і прийти до тями. Надіялась лише на те, що ця війна закінчиться через декілька днів якимись перемовинами, бо ж не можуть гинути люди, діти, кому це потрібно? Ми ж Незалежна Держава, яка сама має вирішувати, що робити. Не закінчилось. Я щодня ходила на роботу, де разом з колегами, учнями, колишніми випускниками й іншими людьми плела маскувальні сітки. Було відчуття згуртованості, ейфорії, що скоро все точно закінчиться. Через місяць я усвідомила, що війна – все ще війна, але надії, що все завершиться швидко, вже немає. Готуємось до затяжної та позиційної війни. Звісно, я боюся ще й зараз, як і всі. Просто намагаюсь займатися роботою, щоб не було часу на страх. Дещо почала відвертати робота з рослинами, саджу і сію на підвіконні, у квітниках все підряд. Я вже давно перестала дивитись новини, лише короткі повідомлення деяких військових експертів, які радить мені чоловік. На щастя, розпочалось дистанційне навчання, яке перемкнуло ще трохи, бо ж у дітей (у мене клас) багато проблем з інтернетом, дехто виїхав за кордон. Листування та онлайн-зустрічі з моїми учнями викликають тільки позитивні емоції й відчуття того, що ти комусь дійсно потрібний. Почали дзвонити батьки, які, очевидно, теж трохи оговтались і повиходили на роботу. Вони також почали включатись у навчальний процес своїх дітей. З часом я почала зустрічатись зі своїми друзями-колегами. Вони ділилися своїми думками та переживаннями. Я зрозуміла, що всі відчувають те ж саме, що і я. Почула наживо, а не телефоном такі необхідні слова ще й від друзів: «Я тебе підтримую». Ці слова можуть звучати банально, і нам здається, що ми мусимо зробити щось надзвичайне або щось особливе, щоб ця підтримка спрацювала, але насправді достатньо слів. Вдень я як не могла поспати, так не можу і зараз, але вночі вже сплю краще. Відпочинок також добре впливає на емоційний стан. Розумію, що життя продовжується і Перемога буде за нами. Це лише питання часу.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.