Testimony 258

Testimony 258

2022-06-09

War, what a terrible word, we remembered these words while reading a book or watching a movie. And I know well from my father [NAME] and grandfather [NAME]. Thanks to the stories about the war, I am very aware of what life is like and how well we lived. Every year on May , while my relatives were alive, we as a whole family gathered around a large table and listened to grandfathers' stories about the war, sang songs with tears in our eyes. All my sisters, nephews and brothers were with us. Now they live in Russia, some in Moscow, Belgorod, St. Petersburg. As soon as the war started, all Ukrainians will probably never forget this day, and they will never forget February , . It is hard to believe, but many my relatives stopped communicating with me after the invasion of the Russians. When I told them, they answered that they did not believe that the Russians came to liberate us, and the "liberators" came to our village early in the morning. We live with my husband in the picturesque village of [CITY], here it is very beautiful in the summer, near the river [RIVER], forests and all this is our rich Ukraine, our village runs along the highway and it is famous for the fact that storks live near every house, that's nests, and we are neighbours with Russians km from the border, so when we heard the explosions they had no idea that the "liberators" were liberating us. I was just on sick leave, covid, a neighbour. a young woman ran up and said that it was a war. What war with whom? What? There were only one question in my head, I immediately thought about the children, they live in the regional center and they are already telling us that they are already shooting at them. Panic and complete hopelessness. And at o'clock the Razi equipment left, everyone was afraid for their lives and all the inhabitants of the village sat in their houses. The Razi occupied the bridge that was a connection to the regional center across the Seim River. And we began to live under occupation, the Razis traveled as if they were at home from February to April . They traveled in whole columns, and helicopters were flying in the sky at that time. It was very scary because they hit trees in the yard. At that time, cars that drove to meet halfway was about to go to the roadside, those who did not make it were immediately shot. When they were retreating on April -. we could see through the window how much loot they were carrying, bicycles, washing machines, goats and pigs. I believe that victory will be ours.

Війна, яке страшне слово, ми згадували ці слова, читаючи книжку або дивились кіно. А я добре знаю від свого батька [ІМʼЯ] та дідуся [ІМʼЯ]. Завдяки розповідям про війну, я дуже освідомлюю, що таке життя і як ми добре жили. Кожен рік на травня, поки були живі мої рідні, ми всією родиною збиралися за великим столом и слухали розповіді дідусів про війну, співали пісні зі сльозами на очах. З нами були всі рідні: мої сестри,племінники та брати. Зараз вони живуть в Росії: хто в Москві, Белгороді, Пітері. Як тільки почалася війна, цей день, мабуть, не забудуть ніколи всі українці, так не забудуть лютого року. Тяжко в це повірити, але багато моїх рідних після вторгнення рашистів зі мною перестали спілкуватися. На мої розповіді вони відповідали, що не вірять, що росіяни прийшли нас визволять. А в наше село "визволителІ" прийшли рано вранці. Ми проживаємо разом з чоловіком у мальовничому селі [МІСТО], тут дуже гарно особливо літом, поряд річка [РІЧКА], ліси, і усе це наша багата Україна. Село наше пролягає по трасі і славиться воно тим, що у нас майже біля кожної хати живуть лелеки, це гнізд. А ще ми сусіди з росіянами, км від кордону, тому ми коли почули вибухи, гадки не мали, що нас "визволителі" визволяють. Я саме була на лікарняному — ковід. Сусідка, молода жінка, прибігла і сказала, що це Війна. Яка війна, з ким? Чого? В голові одні запитання. Зразу подумали про дітей, вони живуть в обласному центрі. А вони вже нам дзвонять, кажуть, що у них вже стріляють. Паніка і полна безвихідь. А о годині пішла техніка рашистів, кожен боявся за життя і всі мешканці села сиділи по домівках. Рашисти заняли мост, який був сполученням з обласним центром через річку Сейм. І ми стали жити в окупації, рашисти їздили як у себе вдома з лютого по квітня. Їздили цілими колонами, а в небі в цей час літали гtлікоптери. Було дуже страшно, бо вони в дворі задівали дерева. У цей час машини, яки їхали назустріч, повинні були з'їхать на узбіччя, хто не встигав, відразу стріляли. Коли відступали - квітня, нам видно було через вікно, скільки вони везли награбованого: велосипеди, пральні машини, коз, свиней. І насамкінець підірвали міст. А зараз вони кожного дня обстрілюють кордон, але я вірю, що перемога буде за нами.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.