Testimony 24

Testimony 24

2022-05-23

On the day the war broke out, we were confused and did not know what to do next. In the first days of the war, our family always paid maximum attention to the news. Read without leaving the phones, TVs. We were scared! We saw columns of military equipment and tanks passing by our house. This is the first time I've seen this in my life. A week after the start of the war, we decided that we needed to go abroad for a while. This decision was very difficult to make, knowing that we were going to another, foreign country without my dad and my lover. But after gathering all my thoughts, crying my tears, I began to pack. We didn't know how long we were going, and it was the hardest. So, the next day, March , we were already on the border with Poland. My friend and mother and brother, an aunt with two sons, one of whom is years old, also went with us. It was very difficult for me to watch my cousin kiss his dad when we had to cross the border. I cried! When we crossed the border, the Poles helped a lot with everything they could: food, groceries, hygiene products, they gave everything they could to the Ukrainians. Our road was very long and tiring. After so much time, we came to a temporary place of residence: to my grandmother, who works in Poland. We lived there for weeks. It was very difficult morally, especially in the early days. It got easier over time, but we still wanted to go home. After weeks, we decided it was time to return home: it is better to be together, in our home country, at home, than alone. So we decided to go! Crossing the border, the joy knew no bounds, but in my head was the thought that the war was still going on and it was very difficult to accept. But it was easier because we are AT HOME. Then came the days, and here -May. This time passed unrealistically fast, it was a little easier, but the air alarms did not give rest. One day my boyfriend blow my mind with the news: his cousin had died in the war ..... I was just shocked at how this could have happened. When such information does not concern you, it is somehow easier to perceive. But when you are told about a person you know, it just does not fit in your head. These days were extremely difficult ... Knowing that he has two small children and a wife, I just want to cry all the time. Then there was a farewell to the HERO. These emotions cannot be expressed in words. I have never felt such hatred for these inhumans as now. I wish maximum justice to those who caused such pain, horror and tears to the Ukrainian people. Let these creatures feel for themselves all that they have done. I want them not to have a quiet place on this Earth. As soon as possible, I want every mother, wife, sister to meet their husbands at home alive and well. Every day I pray for our victory, for all the defenders who defend our country. I am sure that our victory is not far off, we will all celebrate it together in our homes, with our husbands, with the whole family! GLORY TO UKRAINE! GLORY TO HEROES!

У день, коли почалась війна, ми були розгублені та не знали, що робити далі. У перші дні війни весь час наша сім'я приділяла максимальну увагу новинам. Читали, не вилазивши з телефонів, телевізорів. Нам було страшно! Ми бачили, як повз наш дім проїжджали колони військової техніки, танки. Вперше таке бачила за своє життя. Через тиждень після початку війни, ми вирішили, що на деякий час потрібно виїхати за кордон. Це рішення було дуже важко прийняти, знаючи, що їдемо в іншу, чужу країну без тата і свого коханого. Але зібравши всі свої думки, виплакавши свої сльози, я почала збирати валізу. Ми не знали на скільки часу їдемо, і це було найважче. Отже, наступного дня, березня, ми були вже на кордоні з Польщею. Також з нами їхали моя подруга з мамою і братом, тітка із двома синами, одному з яких рочки. Мені було дуже важко дивитися на те, як мій братик цілував свого тата, коли ми мали переходити границю. Я плакала! Коли ми перейшли кордон, поляки дуже допомагали усім чим могли: їжа, продукти, гігієнічні засоби, все, що можна було вони давали українцям. Наша дорога була дуже довгою та вимученою. Через стільки часу, ми приїхали на тимчасове місце проживання: до своєї бабусі, яка працює в Польщі. Жили ми там тижні. Це було дуже важко морально, особливо в перші дні. З часом ставало легше, але все одно ми хотіли додому. Через тижні ми вирішили, що пора повертатися додому: краще бути всім разом, в рідній країні, вдома, ніж окремо. Тому вирішили їхати! Перетнувши кордон, радості не було меж, але в голові була думка, що війна все ще йде і це було дуже важко сприймати. Але було легше, бо ми ВДОМА. Далі йшли дні, і ось – травень. Цей час нереально швидко пройшов, було трішки легше, але повітряні тривоги не давали спокою. В один день мій хлопець приголомшив новиною: його двоюрідний брат помер на війні..... Я була просто шокована, як таке могло статися. Коли така інформація не стосується вас, воно якось легше сприймається. Але, коли тобі кажуть про знайому тобі людину, це просто не вкладається в голові. Ці дні були надзвичайно важкими... Знаючи, що у нього залишилися двоє маленьких дітей і дружина, просто хочеться плакати безперервно. Далі було прощання з ГЕРОЄМ. Ці емоції не передати словами. Таку ненависть до цих нелюдів я не відчувала ніколи, як тепер. Хочу максимальної справедливості до тих, хто спричинив такий біль, жах та сльози Українському народу. Нехай на собі ці тварюки відчують все те, що вони зробили. Хочу, щоб їм не було тихого місця на цій Землі. Я, якнайшвидше, хочу, щоб кожна мама, дружина, сестра зустріли своїх чоловіків вдома живими й здоровими. Кожного дня молюся за нашу перемогу, за всіх захисників, які боронять нашу країну. Я впевнена, що наша перемога не за горами, ми будемо всі разом зустрічати її у своїх домівках, зі своїми чоловіками, з усією сім'єю! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.