Testimony 241

Testimony 241

2022-06-07

For me, the war began in . But gradually I got used to this thought, the feeling of danger almost disappeared if I didn't watch the news or communicate with relatives from the occupied territories. At the beginning of , I again felt some unexplained anxiety for me, there was a feeling that something bad would happen that would completely turn my life upside down. Unfortunately, that's exactly what happened. On February , I asked my husband to put a full tank in the car and put it not in the parking lot, as usual, but near the entrance. On February , at a work meeting, I cried in front of my colleagues, we talked about a theoretical war, and I was sure that it would take place on February (because the attachment of a sick Kremlin narcissist to certain dates is very noticeable). And so, .. I woke up, like probably the whole country, around five o'clock in the morning from the explosions that sounded from the outskirts of my [CITY]. I doubted that this was the beginning of the war, I didn't have it, I woke up my husband, he didn't believe me and went to sleep. I went to the local Telegram channels, made sure that these were explosions, not fireworks, called my friend and we met early in the morning and went to look for a place to buy food, bought a lot to last exactly a month. But we didn't last a month, when the fighter jets flew in and my daughter and I sat in the corridor without sleep for several days, the decision came to leave. We had no options where to run, the important thing was from where. Thus began our journey to the west of Ukraine, which lasted four days. We spent the night in [CITY], [CITY], [CITY], then came to [CITY], near which I am now. Periodically and now I feel the same "complex of the saved", mentally return home, read the news about my hometown every day, communicate with my friends who remained. I really want to go home, but I cannot expose the child to this danger, and it is more comfortable in the rear conditions. My apartment suffered minor damage - the front door was knocked out. But today it is so unimportant ... In general, a serious revaluation of values ​​took place, I realized how little attention was paid to families, focusing on their dissertation, work and other things. I want to leave all this and be with my family /. And this war hurts me a lot, I never thought that I would hate people I don't know so much, and today I really hate the army of occupiers who are committing real atrocities on our land. I hope, I really hope, that the victory will be on the side of our state.

Для мене війна почалася у році . Але поступово я звикла до цієї думки, відчуття небезпеки майже зникло, якщо не дивитись новин чи не спілкуватись із родичами з окупованих територій. На початку року я знову відчула якусь нез'ясовану для мене тривогу, було відчуття, що щось станеться погане, що повністю переверне моє життя. На жаль, саме так і сталося . лютого я попросила чоловіка залити повний бак в машину і поставити її не на стоянку, як зазвичай, а біля під'їзду. лютого на робочому засіданні розплакалася на очах в колег , ми розмовляли про теоретичну війну і я була впевнена, що це відбудеться лютого (бо прив'язка хворого кремлівського маразматика до якихось дат дуже помітна ). І ось, .. Я прокинулася, як, напевно , уся країна , близько п'ятої години ранку від вибухів , які лунали з околиць мого [МІСТО] . Сумнівів , що це початок війни, в мене не було , я розбудила чоловіка , він мені не повірив і ліг спати далі. Я зайшла в місцеві телеграм -канали, впевнилася, що це таки вибухи, а не салюти, зателефонувала подрузі і ми з самого рання зустрілися і пішли шукати, де можна купити продукти , купили багато, щоб вистачило точно на місяць. Але місяць ми не протрималися, коли полетіли винищувачі і я з донькою просиділа без сну декілька діб у коридорі, прийшло рішення поїхати. Ми не мали варіантів, куди саме тікати, важливо було звідки. Так почалася наша подорож на захід України, яка тривала чотири доби . Ми ночували у [МІСТО], [МІСТО], [МІСТО], потім приїхали в [МІСТО], поряд з яким я зараз і знаходжусь. Періодично і зараз я відчуваю той самий "комплекс врятованого", подумки повертаюсь додому, щодня читаю новини про рідне місто, спілкуюсь із своїми друзями, що залишились . Дуже хочу додому, але не можу наражати дитину на цю небезпеку, та й самій комфортніше в умовах тилу. Моя квартира зазнала невеликих пошкоджень - вибило вхідні двері. Але це на сьогодні настільки неважливо ...Та й взагалі відбулася серйозна переоцінка цінностей, я зрозуміла, як мало уваги приділяли сім'ї, зосереджуючись на своїй дисертації, роботі та ін. Хочеться все це покинути і бути з рідними /. І дуже болить мені ця війна, я ніколи не думала, що буду так ненавидіти незнайомих мені людей, а сьогодні і справді ненавиджу армію окупантів, які творять справжні безчинства на нашій землі. Сподіваюся, дуже сподіваюся, що перемога буде за нашою державою.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.