Testimony 22

Testimony 22

2022-05-23

On the first day, I woke up to my father's words, "The war has begun." Although I live close to the site of the explosions, but because I was not ready for what would happen to us, I did not pay attention to it and continued to sleep. After explosions the house shook very much and then I felt fear. At first everyone was in a panic and thought about what to do, where to go. We went to buy water and some products for the first time, because we did not understand what would happen next. In the shops, people took everything they saw. Well, we tried to stay calm. Three hours after the explosions, we were packing up and planning to leave town. My father stayed at home, and my mother and brother and I were forced to leave with the dog. For weeks we lived in a village where there was no internet, and all the news was learned on TV. Honestly, with each passing day I that on TV they frighten people even more. Instead of permanent news all the time, they could turn on a movie so that people could be distracted from constant negative thoughts. There were more sisters with me in the village, aged and , and they even asked why there were no cartoons, and we had to explain that the war had started. First of all, the children had to be distracted because they are starting to get scared and create even more panic. After weeks, when returned home, I was very happy that we were finally home and hoped that everything would be fine. The next day, a plane flew over [CITY] and I heard it, called my mother immediately and said "Tomorrow or today something will happen again." Mom told me not to panic and nothing like that will happen but in the morning the next day we wake up again from the explosions. Then I was more scared because the explosions were more powerful. Then mother panicked again and wanted us to return to the village, but everything was quiet all day and no one went anywhere. But the bag with things and documents was always ready. During the third explosion, I was writing classes near the window. I heard the explosion and immediately began to monitor the situation on the Internet about the explosion. And all the time my mother panicked the most, she did not allow me to stand by the windows, turn on the light after it gets dark. Although I think it will not help if the light is turned off. Well, we all tried to stay calm. I hope that all this war will end soon, and peaceful, innocent people, including small children, will stop dying.

У перший день, я прокинулася від слів тата "Почалась війна". Хоч і живу близько до місця вибухів, але через те що була не готова, що в нас таке буде не звернула уваги на це і далі спала. Після вибуху дуже сильно затрясло будинок і тоді я відчула страх. Спочатку всі були в паніці та думали що робити, куди їхати. Пішли купувати воду та якісь продукти на перший час, бо не розуміли що буде далі. В магазинах люди забирали все що бачили. Але ми старались зберігати спокій. Через години після вибухів ми збирали речі та планували виїжджати з міста. Тато залишався в дома, а я, мама і брат з собакою змушені були виїхати. тижні ми жили у селі, де не було інтернету, і всі новини дізнавались через телевізор. Чесно кажучи, з кожним днем я все розуміла що по телевізору ще більше навіюють паніку на людей. Могли б замість суцільних новин цілодобово вмикати хоч якийсь фільм, щоб люди могли відвернутися від постійних негативних думок. Зі мною в селі було ще сестри яким по і рочки, і навіть вони питали чому немає мультфільмів, а ми мусили пояснювати що почалась війна. Першочергово дітей потрібно було відвернути, бо вони починають боятись та створювати ще більшу паніку. Через тижні повернувшись додому, я була дуже рада що ми нарешті в дома і надіялась що все буде добре. На наступний день, над [МІСТО] пролетів літак і я почула це, подзвонила відразу мамі та сказала: "Завтра або сьогодні знов щось буде". Мама сказала, щоб я не панікувала та нічого такого не буде ну але зранку на наступний день ми знову просинаємось від вибухів. Тоді вже я була більш налякана, бо вибухи були потужніші. Тобі мама знову запанікувала та хотіла, щоб ми повернулись в село, але все було цілий день спокійно та вже і нікуди ніхто не поїхав. Але сумка з речима та документами завжди була готова. Під час третього вибуху я писала пари, біля вікна. Почула вибух і почала відразу відстежувати ситуацію в інтернеті про вибух. І протягом всього часу найбільше всього панікувала відразу мама, вона не дозволяла стояти біля вікон, вмикати світло після того, як потемніє. Хоч я і вважаю що це ніяк не допоможе, якщо світло буде вимкнено. Але ми всі намагалися зберігати спокій. Сподіваюся, найближчим часом закінчиться вся ця війна, і перестануть гинути мирні, ні в чому невинні люди, також й маленькі діти.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.