Testimony 223

Testimony 223

2022-06-06

After five days of sitting in the basement, and after the bombs that fell on the dormitory of the [INSTITUTION] in [CITY], just a kilometer from my house, I decided to take an evacuation flight to [CITY] with my -year-old daughter on the morning of March . I packed up in the dark (light masking) as best I could, the main things were the child's things, documents, and the dog. In the morning, everything worked out for us: friends gave us a ride to the station and helped us get in line for women with children. We drove all day sitting, the daughter just sat on the bag with the dog near the toilet. Then there was [CITY], where restlessness was also felt in the entire atmosphere of the city, through the Internet there were also people who were allowed to spend the night for free, even transported to the border with Poland for free. We also went to distant relatives in [CITY] for free, where two days later I was hospitalized with psychosis and stayed there for more than a month. I was treated for free, I am very grateful to everyone for the treatment and help. Now we are in Germany, not far from Poland, we were helped here with housing, and this became a decisive moment. Both Poles and Germans are very sympathetic and help us, we try to express our gratitude to them as much as possible. There are already many Ukrainians in the small town of [CITY], and you can often hear their native language on the street. Messenger groups make wonders and we help each other without even knowing who is who. New friends appeared, even from [CITY], now we miss home together, together we do not lose faith in victory.

Після п'яти днів сидіння у підвалі, та після бомб які впали на гуртожиток [ІНСТИТУЦІЯ] у [МІСТО], всьго у километрі від мого дому, вирішила вранці, березня, вирушити з донькою років евакуаційним рейсом до [МІСТО]. Збиралась в темряві (світломаскування) як могла, головне було це речі дитини, документи, собака. Вранці все складалося для нас: знайомі підвезли до вокзалу і допомогли потрапити у чергу для жінок з дітьми. Добу їхали сидячі, донька просто сиділа на сумці з собакою біля туалету. Потім був [МІСТО], де теж відчувався неспокій у всій атмосфері міста, через інтернет знайшлись і люди, які безкоштовно пустили переночувати, навіть безкоштовно довезли до кордону з Польщею. Безкоштовно ми доїхали і до далеких родичів у [МІСТО], де через два дні я потрапила у лікарню з психозом і пробула там більше місяця. Лікували мене безкоштовно, я дуже всім вдячна за лікування і допомогу. Зараз перебуваємо у Німеччині, неподалік від Польщі, нам допомогли тут з житлом, це і стало вирішальним моментом. І поляки, і німці дуже співчувають і допомагають нам, ми намагаємось як можна більше висловлювати їм свою подяку. В невеликому містечку [МІСТО] вже багато українців, на вулиці часто можна почути рідну мову. Групи в месенджерах творять дива і ми допомагаємо один одному, навіть не знаючи хто є хто. З'явилися і нові друзі, навіть з [МІСТО], тепер разом сумуємо за домом, разом не втрачаємо віри у перемогу.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.