Testimony 20

Testimony 20

2022-05-23

As for every Ukrainian, life is divided into "before" and "after". The morning of February radically changed everyone's life and history. The night before, I went to bed quietly, still feeling a certain anxiety, but it was not clear why. We often discussed the issue of "war" with friends and did not think that it could be a reality, especially on such a scale. I never imagined that I would wake up from the words "wake up, the war has begun". We were not ready for this, in the end no one was ready. The first few days were unrealistically anxious, it seemed like a dream and when we wake up, all this will not be. Well, it was just hard to believe that in the st century this is possible and that my grandmother's stories about the war, about what happened then can be repeated to some extent now. Despite the fear, I still had to keep myself together, it was difficult psychologically, the biggest anxiety was for the family, I always tried to support them and somehow distract them a bit. I have never read or watched the news, but this situation has meant that the news has not become an integral part of us. Every few minutes I flipped through the news in the hope that I would see the headline "The war is over", but unfortunately it still continues and no one knows when it will end. In the first days no one knew what to do next, everything froze in anticipation and when some time passed and accepted in their minds the situation, they realized that we need to continue to live and do their daily chores, because here where we live there is no such danger  then we can simply accept people from combat zones, who are in much more difficult and worse. Now everyone is probably getting used to this situation and this life, but it's scary. I dream that all this will end, because it is difficult for me to continue living as before, and constantly keep myself in fear that something could happen at any moment.

Як і для кожного українця життя поділилось на "до" і "після". Ранок лютого кардинально змінив життя та історію кожного. В ніч до того я спокійно лягала спати, все ж відчуваючи певну тривогу, але так і не зрозуміло чому. Часто з друзями ми обговорювали питання "війни" та взагалі не думали, що це може бути реальністю, тим більше в таких масштабах. Ніколи не уявляла, що прокинусь від слів "прокидайся, війна почалась". Ми не були готові до цього, зрештою ніхто не був готовий. Перші кілька днів були нереально тривожними, здавалося, що це сон і коли ми проснемось, то усього цього вже не буде. Ну просто було важко в це повірити, що у столітті таке можливо та що історії бабусі про війну, про те що відбувалося тоді зможе якоюсь мірою повторюватись зараз. Попри те, що був страх, все ж було потрібно тримати себе в руках, було важко психологічно, найбільше переживання було за сім'ю, завжди старалась їх підтримати та якось трішки відвернути. Я ніколи не читала та не дивилася новин, але ця ситуація зумовила те, що новини стали невіддільною частиною нас. Кожні кілька хвилин я гортала стрічку новин в надії, що побачу заголовок "війна закінчилась", але на жаль вона триває досі й ніхто не знає коли вона закінчиться. В перші дні ніхто не знав, що робити далі, все завмерло в очікуванні та коли пройшов певний час та прийняли у своєму усвідомленні ситуації, то зрозуміли що потрібно продовжувати жити та займатися своїми буденними справами, адже оскільки тут, де ми живемо ще немає такої небезпеки, то ми просто можемо приймати до себе людей з зон бойових дій, яким набагато складніше і гірше. Зараз певно кожен вже почав звикати до такої ситуації та такого життя, але це страшно. Я мрію, щоб усе це закінчилося, бо для мене складно продовжувати життя, як і раніше, та постійно тримати себе в страху, що в будь-який момент може щось статися.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.