Testimony 189

Testimony 189

2022-06-05

The war found me in the district, where it was relatively calm. Therefore, I did not hear the first explosions, I woke up as usual. I saw a message from a friend "Shelling". But I could not even think that this was shelling of our [CITY]. That the "Russian world" has also come to our city. The first days were extremely difficult - we live on the fifth floor out of five, in a panel building without a bomb shelter. We had nowhere to hide, so we ran to the dacha. It is closer to the river, but it seemed safer there. Then, after a week or two, we stopped spending the night at the cottage, because we understood that it was not flying to us and would not fly for the time being. But I slept in the bathroom because my room had windows. It was very painful to drive. I left after a month of war, but what was there then - just the beginning. My parents decided to stay, so it hurt me three times - I was leaving not only my native home, I was leaving all my loved ones. My friend helped me move into the same shelter as her. If I were alone, I would lose my mind. I often have dreams about war. Bombs, planes, explosions. That I don't have time to save my relatives. There are many terrible things that are scary to even remember. A month before the war, my grandmother died of a heart attack. But we understand that if she were alive, it would be even worse for her, because she would have to lie in a hospital in [CITY]. And now it is dangerous. I got a job cleaning hotels. Not a very pleasant job, but I need to help my family who stays there, my loved ones and my country. I hope that when my contract ends in September, I will be able to come to [CITY] in peace, live there with my girlfriend and work in my favourite library, I miss her very much. Now I live in a hotel that accepts Ukrainians. Everyone here is from [CITY], and next to us is from [CITY]. We are always there) They give us clothes, food, and a roof over our heads. Refugees are paid money from the Romanian Red Cross and the UN. Making plans for life is still difficult. I came here with the idea that I would stay for two months at most. But now I understand that at least I will have to stay here for five months. I miss my mother, sister and father very much. I am trying to buy something for my sister, of course, in Ukraine, so that the taxes go there. I really hope they'll be okay, because I just don't know how I'm going to get through this. It is very bitter that I will not be able to celebrate my mother's birthday and my sister's. I can only order them gifts, but still not what I wanted.

Війна застала мене в [район] районі, де було відносно спокійно. Тому перших вибухів я не почула, прокинулася як звичайно. Побачила повідомлення від подруги "Обстріл". Але я не могла навіть подумати, що це обстріл нашого [МІСТО]. Що в наше місто теж прийшов "руський мір". Перші дні були надзвичайно важкі – ми живемо на п'ятому поверсі з п'яти, в панельному будинку без бомбосховища. Ховатися нам було ніде, тому бігли на дачу. Вона ближче до річки, але там здавалося безпечніше. Потім через тиждень-два ми вже не ночували на дачі, бо розуміли, що до нас воно не летить і не буде летіти, поки що. Але спала я у ванній, бо в моїй кімнаті були вікна. Було дуже боляче їхати. Я поїхала через місяць війни, але те, що тоді було – квіточки. Мої батьки вирішили залишитися, тому мені було втричі боляче - я залишала не лише свій рідний дім, я залишала всіх своїх близьких. Моя подруга допомогла мені заселитися в той самий прихисток, що й вона. Якщо б я була сама – зійшла б з глузду. Мені часто сняться сни про війну. Бомби, літаки, вибухи. Що я не встигаю врятувати родичів. Багато чого страшного, про що навіть згадувати страшно. За місяць до війни в мене померла бабуся від інфаркту. Але ми розуміємо, що якщо б вона була жива – їй було б ще гірше, бо прийшлося б лежати в лікарні в [МІСТО]. А зараз це небезпечно. Я влаштувалася на роботу, мити готелі. Не дуже приємна робота, але мені потрібно допомагати моїй сім'ї, яка там лишається, моїм близьким та моїй країні. Я сподіваюся, що коли мій контракт в вересні закінчиться, я вже зможу спокійно приїхати до Миколаєва, жити там з подругою та працювати в своїй улюбленій бібліотеці, я дуже за нею сумую. Зараз я живу в готелі, який приймає українців. Тут всі з [МІСТО], а поряд з нами з [МІСТО]. Завжди ми поряд) Нам дають одяг, їжу, дах над головою. Біженцям виплачують гроші від червоного румунського хреста та ООН. Будувати плани на життя все ще важко. Я їхала сюди з думкою, що буду найбільше – два місяці. Але зараз розумію, що найменше мені тут прийдеться просидіти п'ять місяців. Я дуже сумую за мамою, сестрою та батьком. Намагаюся купляти щось сестричці, авжеж, в Україні, щоб податки йшли туди. Я дуже сподіваюся, що з ними все буде гаразд, бо я просто не уявляю, як я перенесу це все. Дуже гірко, що мамин день народження та сестрички я не застану. Тільки можу замовити їм подарунки, але все одно не те, що хотіла.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.