Testimony 188

Testimony 188

2022-06-05

When the war started, I was very worried about my children and grandchildren. When they were safe, it became much calmer, but my mother was with me, and she is years old and she hardly can walk... I refused to evacuate and leave my home for a very long time. But when the explosions began to sound more and more often, the ground shook, the windows barely held. And then there was a crash at the train station..... It was just terrifying. A lot of people died, and how many were maimed and wounded? We live not far from the railway station....It is impossible to survive this horror, this human grief....Screams, tears, despair, torn off legs, arms, chests.... A lot of people were just lying dead, a sea of blood... Words cannot express what you feel at this moment... All the time I tried to find a way to transport my mother to a safe place. Somehow I didn't think about myself. Only to save the soul mate, the dearest and so helpless. And, you know, how many kind and good people were found next to me... I found a car and people who helped to transport my mother and me to a safe city. They helped us find the room in which we live now... Volunteers even helped with food. My mother was sleeping on an old sofa and the springs were pressed into her sides... They brought a new mattress so that my mother could lie comfortably, because she hardly gets up.... Tears of gratitude flowed from my mother's eyes... God bless these good people forever me and happiness Now she and I are relatively safe. And there was no division between people. All Ukrainians are very sympathetic and friendly! I felt everything on myself!!! I have a lot of faith in our Armed Forces, which will provide an opportunity for everyone to return to their homes if they survive, but at least someone's home must survive, and we will get along... Because we are a friendly and loving family. Glory to Ukraine and Glory to Heroes.

Коли почалася війна, дуже хвилювалася за дітей та внуків. Коли вони опинились в безпеці, стало набагато спокійніше, але зі мною була моя мама, а їй рік і вона майже не ходить... Я дуже довго відмовлялась евакуйовуватись та покидати свою домівку. Та коли почались все частіше лунати вибухи, земля тремтіла, вікна ледь тримались. А потім пролунав вибух на залізничному вокзалі..... Це був просто жах. Загинуло дуже багато людей, а скільки скалічено, поранено? Ми живем недалеко від залізничного вокзалу....Пережити цей жах, це людське горе неможливо....Крик, сльози, відчай, відірвані ноги, руки, груди.... Дуже багато людей просто лежали вбитими, море крові... Не можна передати словами, що в цю мить відчуваєш... Весь час намагалася знайти спосіб перевезти маму в безпечне місце. Про себе якось не думалось. Тільки врятувати рідну душу, найріднішу і таку безпорадну. І, знаєте, скільки добрих та хороших людей знайшлося поруч зі мною....Знайшовся і автомобіль, і люди, які допомогли перевезти маму і мене теж в безпечне місто. Допомогли знайти кімнату, в якій ми зараз і проживаємо... Волонтери навіть з їжею допомогли. Мама спала на старенькому дивані і їй давили в боки пружини... Принесли новенький матрац, щоб моїй мамі було добре лежати, адже вона майже не встає.... Сльози подяки лилися з маминих очей ...Дай боже цим добрим людям здоров'я та щастя Зараз ми з нею у відносній безпеці. І ніякого розділу не було між людьми . Дуже співчутливі та дружні всі українці! На собі все відчула!!! Дуже вірю в наші ВСУ, які нададуть можливість всім повернутись в свої домівки, якщо вони вціліють, але ж мусить вціліти хоч чиясь домівка, а ми порозуміємось... Бо ми ж дружна і любляча родина. Слава Україні і Героям Слава.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.