Testimony 187

Testimony 187

2022-06-05

Currently I live in Ukraine. In the first hours and the first day of the full-scale invasion, I tried to contact relatives and loved ones, solve urgent work issues, put things in the “bug-out bag", arrange my life in an attempt to prepare for active hostilities nearby and think about finding safe places. During the first days of the war, the main issue was about moving: whether to move or stay in my village, whether to go abroad, or to evacuate my child and relatives, and I decided to stay, this decision was mostly influenced by my financial situation, as well as leaving all my relatives. And the main important issue was the organization of life during the war: preparing housing for shelling, arranging shelter, creating food stocks. This alarm, signals, rockets overhead - it's very scary!!!!!!! I am very worried about my son, he is small, what kind of life will he have? Will the children who stayed in Ukraine have it at all? As soon as I hear the alarm signal, I'm afraid I start to get nervous. Great concern for our defenders, for relatives who protect us. These deaths should not have happened. All over the country, people are dying who should have lived happily ever after. It is painful and difficult to put into reality. There is too much pain around us. There is too much death around us. There are too many stress and traumatic events. We lack the resources and mental space to wrap around all that pain. The war had a great impact on finances, financial difficulties make me nervous. I feel angry because of injustice, against Putin, against Russia!!!! I feel afraid for myself and my loved ones, for my land and my future, and I have the feeling that everything around us is just a terrible dream from which we cannot wake up. The world in which we found ourselves seems unreal, distant. Sometimes my intense fear also causes various physiological symptoms (rapid heart rate, difficulty breathing, throat tightness/lump, sweating, shaking/tremor...). Coping with anxiety and sadness was helped by hope for the end of the war and a sense of unity with society. My life principles have changed, I have changed my attitude towards Russia. Die like this? From a rocket hitting the house? how is it What is it about? I thought a lot about how I perceive death in general, and day by day I learned to accept any development, not stopping to contact loved ones, colleagues and friends and pray every night. This is a difficult condition, especially for the psyche.

Я нині живу в Україні. У перші години та перший день повномасштабного вторгнення я намагалася зв’язуватися з рідними та близькими, вирішувати нагальні робочі питання, складати речі до «тривожної валізи», облаштовувати побут у спробі підготуватися до активних бойових дій неподалік і думати про пошук безпечних місць. Протягом перших днів війни головним стали питання про переміщення: переїжджати чи залишатися у своєму населеному пункті, чи виїжджати за кордон, чи евакуювати дитину і рідних, і я вирішила залишитися, на це рішення вплинуло більшість фінансове положення, а також залишити всіх близьких. І головним важливим питанням стала організація побуту під час війни: підготовка житла до обстрілів, облаштування укриття, створення запасів їжі. Ця тривога, сигнали, ракети над головою – це дуже страшно!!!!!!! Дуже переживаю за свого сина, він маленький яке в нього буде життя? чи взагалі у дітей, які залишилися в Україні воно буде? Як тільки чую сигнал тривоги - я боюся, починаю нервувати. Велике переживання за наших захисників, за родичів, які нас захищають. Цих смертей не мало би бути. По всій країні гинуть люди, що ще мали би жити довго та щасливо. Це боляче та важко вкладати в реальність. Болю довкола нас забагато. Смерті довкола нас забагато. Стресу і травматичних подій занадто багато. Нам бракує ресурсу та психічного простору огорнути весь той біль. Війна дуже вплинула на фінанси, мене нервують фінансові складнощі. Я відчуваю злість через несправедливість, на Путіна, на Росію!!!! Відчуваю страх за себе і своїх близьких, за свою землю і своє майбутнє, і маю відчуття, що все довкола нас є лише страшним сном, з якого ми не можемо прокинутися. Світ, у якому ми опинилися, здається нереальним, далеким. Інколи мій сильний страх викликає також різні фізіологічні симптоми (прискорений пульс, труднощі з диханням, відчуття стиснення горла/клубка у горлі, пітливість, тремтіння/тремор…). Справитися з тривогою та сумом допомагала надія на завершення війни та відчуття єдності із суспільством. Мої життєві принципи змінилися, я змінила своє ставлення до Росії. Померти отак? Від попадання ракети в будинок? Як це? Про що це? Я багато думала про те, як я взагалі сприймаю смерть, і день за днем вчилася приймати будь-який розвиток подій, не перестаючи контактувати близькими, з колегами і друзями та молитись щовечора. Це важкий стан, особливо для психіки.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.