Testimony 16

Testimony 16

2022-05-22

This story should start with how it all began. And it all started on March , , and since I got up before the alarm clock rang, I had to get up earlier that day to do some work before the classes. When I got up, I heard, at first, the voice of mom and dad, and then three explosions. Not knowing what this is, I immediately go to the news and see in large letters written "IT HAS BEGUN. FULL-SCALE RUSSIAN INVASION ON THE TERRITORY OF UKRAINE" … I left the room and saw my mother talking on the phone with someone, and my father was going in an unknown direction. My mother asked me if I understood what was happening and my answer was that I know and understand. I do not remember what happened next and who said what, because I immediately understood and knew that I needed to collect an bug-out bag and the necessary things. First of all, I collected my documents, warm things, a minimal first aid kit in a bag. Secondly, I put on a few jackets, pants, socks in case you need to hide somewhere and not freeze. Next I knew that we would need water in bottles, pots or jars in case there was no water. I collected food for the first time, a first aid kit for everyone, hygiene products for everyone. During this meeting, my younger sister got up and I began to say and say so manage what she needs to do at the moment, because my dad was not here for a very long since the morning, and my mother was constantly talking on the phone and I took on the role of manager in this case. The first month was unrealistically difficult, I did not sleep at all for up to two weeks. My sleep lasted - hours a day, because at night it was scary to sleep and during sleep, even this, I constantly woke up or nothing happened. The body was depleted and lost energy, later I was so exhausted that my body turned off and it was out of control. Constant monitoring of the news was psychologically depressing, because there were so many terrible events. It is impossible and extremely difficult to describe your condition in detail. The war in my homeland has been going on for days now. Those who were not expected or invited came here. What helped me not to give up psychologically are my friends, a little goddaughter and later studies and work that allows me to distract myself from everything at least for a while.

Цю розповідь варто розпочати з того як все почалось. А почалось все .. та з того, що я встала раніше ніж продзвенів будильник, у той день я мала встати раніше щоб виконати деякі справи перед парами. Вставши я почула спочатку голос мами та тата, а потім три вибухи. Не знаючи що це, я відразу заходжу у новини й бачу великими літерами написано "ПОЧАЛОСЬ. ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ НА ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ"... Я вийшла з кімнати та бачу як мама говорить по телефону з кимось, а тато їде в невідомому напрямку. Мама запитала мене чи я розумію що відбувається і моя відповідь була що так знаю і розумію. Не пам'ятаю як було далі й хто що говорив, адже я відразу розуміла і знала що мені потрібно зібрати тривожну сумку та необхідні речі. В першу чергу я зібрала документи свої, теплі речі, мінімальну аптечку у сумку. По-друге, я надягла декілька кофт, штанів, шкарпеток для випадку якщо потрібно буде ховатись десь і не замерзнути. Далі я знала що нам потрібно буде вода у пляшках, каструлях чи банках у разі того якщо не буде води. Я зібрала їжу на перший час, аптечку для всіх, засоби гігієни для всіх. Під час цих зборів встала менша сестра і я почала казати, та скажімо так керувати, що треба їй робити в цей момент, адже тата не було дуже довго від самого ранку, а мама постійно розмовляла по телефону і я взяла на себе роль керівника в цьому випадку. Перший місяць був нереально важким, я не спала від слова взагалі до двох тижнів. Мій сон тривав від сили - годин в день, бо в ночі було страшно спати та під час сну навіть такого я постійно просиналась чи нічого не сталось. Організм виснажувався та втрачав енергію, згодом я була така виснажена що мій організм відключався і це не піддавалось контролю. Постійний моніторинг новин давив психологічно, адже було стільки жахливих подій. Згадуючи все до деталей описати свій стан не можливо і вкрай важко. Вже дні йде війна на моїй рідній землі. Сюди прийшли ті кого ніхто не чекав і не запрошував. Що мені допомогло не здатись психологічно це мої друзі, маленька похресниця і згодом навчання та робота, яка дає можливість відволіктись від усього хоча б на якийсь період.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.