Testimony 1599

Testimony 1599

2023-07-21

When the war started, I was at work. I work as a driver in city transport. Early in the morning, I arrived to pick up my bus and saw the windows blown out by the blast wave. [CITY1] is nearby and there was constant shooting here. On this day, the mayor of the city announced that city transport will be free. It has been like this since the first day of the war but there was still some uncertainty, a feeling of something bitter that was approaching. I drove around the city and saw terrible queues at pharmacies, shops and ATMs. Everyone was scared and didn't know what to do, many people even left the city. My wife and I live in the private sector, so during heavy shelling, we hid in our cellar. Unfortunately, there are no bomb shelters nearby. The first month of the war in the city was so terrible that it would be dangerous to run to the bomb shelter. The metro is also far from us. So, I cleaned out the crypt, which had never been used as a bomb shelter, cleared it of debris, and my wife and I hid there. My daughter, her husband, and my small granddaughter also joined us. They lived in an apartment, but it's scarier there. All the same, it is much calmer to experience all this together. We celebrated our granddaughter's second birthday here at the beginning of March, sitting in the cellar. Every day, the shelling became stronger, and artillery and rockets were joined by fighter jets, which dropped bombs directly on the residential buildings of the townspeople. So we consulted as a family, and my daughter and granddaughter left for [CITY2]. My wife and I stayed in the city again and continued to work - I am a driver, and she is an online teacher. Life during the war was very difficult. Many people left and gave us the keys to the apartment; some gave us a cat, etc. I try not to refuse help to anyone. Sometimes, I was visited by thoughts that I should also go somewhere because it was unbearable, but the woman did not want to. In the autumn of last year, almost the entire area was liberated, and my daughter returned home. Our family will not leave the Motherland and is waiting for Victory. We know it's hard, but hope still lives. Over time, many people returned to the city. There are also immigrants from hot spots. There were many cars and everyone worked. I enjoy spending time with my granddaughter as well. She is still young and does not understand anything about the war, how it started and what it is all for. But when she grows up, we will definitely explain everything to her.

Коли почалася війна, я був на роботі. Я працюю водієм у міському транспорті. Рано вранці я прийшов, щоб взяти свого автобуса та побачив вибиті від вибухової хвилі вікна. Поряд - [МІСТО], то ж там постійно стріляли. В цей день мер міста заявив, що міський транспорт буде безкоштовним. Так і залишилось з першого дня війни. Тоді ще була якась непевність, почуття чогось гіркого, що тільки наближається. Я їхав містом і бачив страшенні черги в аптеки, у магазини та до банкоматів. Всі були налякані й не знали, що робити. Багато хто виїжджав з міста. Ми з дружиною живемо у приватному секторі, то ж під час сильних обстрілів ховалися у своєму погребі. На жаль, поряд немає бомбосховищ. Та й перший місяць війни у місті був таким страшним, що бігти до бомбосховища це б було небезпечно. Метро теж далеко від нас. Отже, я вичистив погріб, який ще ніколи не виконував функцію бомбосховища, почистив його від сміття і ми з дружиною там переховувались. До нас також приєдналася донька з чоловіком і маленькою онукою. Вони жили у квартирі, але там страшніше. Все-таки разом значно спокійніше переживати це все. Тут на початку березня ми відсвяткували другий день народження онучки. Сидячи у погребі. З кожним днем обстріли ставали все сильнішими, до артилерії та ракет приєдналися винищувачі, які скидали бомби прямо на житлові будинки містян. То ж ми порадились сім'єю і дружина з донькою виїхали до [МІСТО2]. Так, ми з дружиною знов залишились у місті й продовжили працювати - я водієм, а вона вчителькою онлайн. Життя під час війни дуже непросте. Багато хто виїхав і поставив нам ключі від квартири, хтось кота і т.д. Я намагаюсь нікому не відмовляти в допомозі. Інколи мене відвідували думки, що треба теж кудись поїхати, бо це нестерпно, але жінка не захотіла. Восени минулого року звільнили практично всю область, і донька повернулася додому. Наша родина не покине Родину та чекає на Перемогу. Ми знаємо, що це важко, та надія поки живе. З часом, до міста повернулось дуже багато людей. Тут також є переселенці з більш гарячих точок. Багато авто, все працює. Я з радістю проводжу час з онучкою. Вона ще мала і не розуміє нічого про війну, хто і як її розпочав та веде і для чого це все. Але коли підросте, ми обов'язково їй все пояснимо.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.