Testimony 1598

Testimony 1598

2023-07-20

On the day the war broke out, I fell asleep at about one o'clock in the morning, and before that, I read all the current news that was available at that time. I understood that something was wrong, as always, and before coming home, I saw the movement of military vehicles through the city at night - it was alarming. In the morning, I was going to go to work. My alarm clock was set for 06:50, but I woke up at 06:30 because of a call from my mother, who was travelling to [CITY1] by train. Outside the window at that time, many cars were driving in different directions. I did not immediately realize why there were so many cars on my quiet street. In a telephone conversation, my mother said that the war had started and that it was necessary to prepare a "bug-out bag," collect documents, collect drinking water and all the things that would be needed during the evacuation. I didn't believe her at once and thought it was a bad joke, but my heart was beating anxiously. I got out of bed, went into the room and turned on the TV. The TSN marathon of events was already shown on TV. They constantly spun stories about how the occupation troops of Russia crossed the state border of Ukraine. My heart beat even harder, and I realized that the worst thing that could happen in the world had really begun - this meant, the terrible word "WAR" was happening. I talked to my mother and found out that a cruise missile hit the [AIRFIELD] of the State Emergency Service in the morning and there were casualties. I called my girlfriend and asked how she was and whether she needed any help. She learned about the events before me and was waiting for her father to go back to the village. And then I called my friend in Kyiv to I find out how he is. At that time, he was packing things in the car to go to the Lviv region. After learning information about my loved ones, I started collecting things in the house. I also called my supervisor at work to find out if I should go to work. I did not yet fully realize that life would not be the same as before, and I will not go to work for the next couple of months. The manager said to wait for orders, so I continued to pack and watch a marathon of events. At that time, I was constantly experiencing a feeling of uncertainty in my soul, I did not know what would happen next or how to act. I also experienced a feeling of hatred towards the occupiers who crossed the state border of a sovereign country. Around 10 in the morning, my mother returned home to [CITY2] after getting off the train on the way. When I returned home with my sister, I was glad that everyone was finally home, and now I could worry less. They went to the supermarket for products that could still be found on the shelves. And I went to work at lunch. It was necessary to evacuate the New Post office and load parcels into the car. Walking along the road, I saw a large number of confused people who did not know what to do next. Barricades began to appear on the streets, and there were military personnel walking around wearing different clothes, but I understood that they were our military personnel, so everything was fine. After that, I returned home and continued to watch the marathon of events and read the news feed on my phone. The news feed was updated at breakneck speed. Every minute, there were many events that had to be taken into account, and at the same time, I had to write to my friends and acquaintances, especially those who were in other cities and villages. At that time, it seemed that Ukrainians were united like never before, and this caused a sense of pride for their people. The day passed quickly. At night, we slept dressed so that we could quickly run to the bomb shelter. Also, at night, enemy planes could be heard flying high in the sky. At the beginning of the war, this was very common in [CITY2]. And it was the enemy planes that flew into the city of Kyiv. In general, that day radically changed my life and allowed me to think about many issues that I had not paid attention to before.

В день початку війни я заснув приблизно о першій годині ночі, а перед цим прочитав усі актуальні новини, які були доступні на той час. Я розумів, що відбувається щось не так, як завжди та до приходу додому бачив пересування військових машин містом вночі – це насторожувало. Вранці я збирався йти працювати на роботу. В мене на 06:50 був заведений будильник, але прокинувся я о 06:30 від дзвінка матері, яка їхала в [МІСТО1] електричкою. За вікном в той час їздило дуже багато машин в різні сторони. Я зразу не усвідомив чому на моїй тихій вулиці їздить стільки машин? Мати в телефонній розмові сказала, що почалася війна і потрібно підготувати “тривожну валізку”, зібрати документи, набрати питної води та всі речі, які знадобляться під час евакуації. Я відразу їй не повірив і подумав, що це невдалий жарт, але серце тривожно забилося. Я встав з ліжка і пішов у кімнату увімкнув телевізор. По телевізору вже показували ТСН марафон подій. Постійно крутили сюжети як окупаційні війська росії перетинають державний кордон України. Серце забилося ще дужче і я зрозумів, що дійсно розпочалося найгірше, що могло бути та статися у світі – це жахливе слово “ВІЙНА”. Я поговорив із матір’ю і дізнався, що вранці крилата ракета влучила в [АЕРОДРОМ], є постраждалі та поклав трубку. Я зателефонував своїй дівчині. Запитав як вона, чи потрібна їй допомога якась. Вона дізналася про події раніше мене та очікувала свого батька, щоб поїхати назад в село. І потім я зателефонував своєму другу в м. Київ. Дізнався, як він. Він в цей час збирав речі в машину, щоб поїхати в сторону Львівської області. Дізнавшись інформацію про своїх близьких людей я почав збирати речі в будинку. І також зателефонував своєму керівнику на роботу, щоб дізнатися чи треба йти на роботу. Я ще не зовсім усвідомлював, що життя не буде таким як раніше і найближчі пару місяців на роботу я ходити не буду. Керівник сказала, що потрібно очікувати розпорядження, тому я продовжив збирати речі та дивитися марафон подій. В душі в цей час постійно переживав відчуття якої невідомості, що буде далі, як діяти. Переживав також почуття ненависті до окупантів, які перетнули державний кордон суверенної країни. Близько 10 ранку мама повернулася додому в [МІСТО2] зійшовши з електрички по дорозі. Повернувшись додому разом із сестрою я був радий, що всі нарешті вдома і тепер можна хвилюватися менше. Вони сходили в супер маркет за продуктами, які ще можна було купити на поличках. А я в обід пішов на роботу. Потрібно було евакуювати склад Нової пошти та завантажити посилки в машину. Ішовши по дорозі я бачив велику кількість розгублених людей, які не знали що робити далі. На вулицях почали з’являтися барикади, військові, які ходили хто в чому, але я розумів, що то наші військові тому все добре. Після цього я повернувся додому і продовжив дивитися марафон подій та читати стрічку новин в телефоні. Стрічка новин оновлювалася із шаленою швидкістю. Кожну хвилину були безліч подій, які потрібно було взяти до уваги та паралельно з цим писати своїм друзям та знайомим, особливо тим, які були в інших містах та селах. В той час здавалося, що українці були об’єднані як ніколи раніше і це викликало почуття гордості за свій народ. День минув швидко. Вночі ми спали одягнуті, щоб швидко можна було побігти в бомбосховище. Також вночі було чутно як високо в небі літають ворожі літаки. НА початок війни це було дуже часто в [МІСТО2]. І саме ворожі літаки які летіли в м.Київ. Взагалі той день кардинально змінив життя та дозволив замислитися над багатьма питаннями на які раніше не звертав увагу.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.