Testimony 1589

Testimony 1589

2023-06-09

I don't remember much from the start of the full-scale invasion. My brain was probably trying to protect me and not remember those traumatic events. The war greeted me with the occupation of my hometown. Everything resembled the events of dystopias — people with machine guns checked people's phones for the presence of information unfavourable to the new regime and controlled queues of civilians for basic survival products. On the way to the territories controlled by Ukraine, I met an enemy soldier. Then, the barrel of the machine gun was directed at me. It's a pity that no one teaches us how to act in such situations. But their reaction is impossible to predict; maybe it is the same famous "Russian roulette"? Between the checkpoints of foreigners on our land, I watched as the godmother clutched her cross in her hands until she blushed while my mother whispered a prayer. Before that, I did not notice how every village in Ukraine had a consecrated cross before the entrance. And we were baptized in front of each of them. Not so much because they are pious, but because this is the only thing that could be hoped for at that time when you can be shot for saying the wrong word while rockets are flying nearby, and no one will know about it. Maybe this is the famous "Russian roulette"? What struck me about this apocalypse was the sky. On one side, it was densely filled with almost black clouds; on the other, it was clear, orange, with a bright sun that indicated the setting sun. Then, I thought it was quite poetic. "Light will overcome darkness” and the free sun will rise over Ukraine.

Я мало чого пам’ятаю з початку повномасштабного вторгнення, напевно, мій мозок намагається захистити мене й не згадувати ті травматичні події. Війна зустріла мене окупацією рідного міста. Усе нагадувало події антиутопій — люди з автоматами перевіряли телефони людей на наявність невигідної новому режиму інформації, контролювали черги цивільних за базовими продуктами на виживання. Шляхом на підконтрольні Україні території я зустрілася поглядом із ворожим військовим. Тоді дуло автомата було направлене на мене. Шкода, що ніхто не вчить, як вчиняти в таких ситуаціях. Та їхню реакцію неможливо передбачити, може це і є та сама славнозвісна «російська рулетка»? Між блокпостами чужинців на нашій землі я дивилася, як хрещена стискає у руках свій хрестик до почервоніння, а мама пошепки читає молитву. До цього я не помічала, як кожне село України має перед в’їздом освячений хрест. А ми й хрестилися перед кожним з них. Не скільки тому, що набожні, а тому, що це єдине, на що тоді могла бути надія, коли десь тебе можуть розстріляти за неправильно сказане слово, а ще десь поруч пролітають ракети. І ніхто про це не дізнається. Може це і є та сама славнозвісна «російська рулетка»? Що вразило мене у цьому апокаліпсисі — це небо. З одного боку воно було густо заповнене майже чорними хмарами, а з іншого було чистим, помаранчевим, із яскравим сонцем, що вказувало на захід сонця. Тоді я подумала, що це досить поетично. «Світло переможе темряву». А над Україною встане вільне сонце.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.