Testimony 148

Testimony 148

2022-06-03

In the first days of panic, what to do next? After assessing the situation, I pulled myself together and continued to work. A constant feeling of worry for family and friends. You are constantly scared and wary of any sound, especially when this sound resembles an explosion or the sound of an airplane. After hitting a television tower in [CITY] at night (I lived there at the time), sleep disappeared for a week, I was afraid to fall asleep and not wake up. Then I started helping the military: financial aid, baked Easter cakes. I helped and continue to help displaced people find housing, food and clothing, and psychological support is mandatory for everyone. On the background of long-term stress and worries, health problems began, and a sedative was indispensable. Every day you follow the news with the hope that they will say that we have won, our soldiers have been released from captivity. Due to the full-scale invasion, some relatives who were born and grew up in Ukraine, and now live in Russia, have been erased from life, because by talking to them, you understand that these people have lost their brains and speak in zombified phrases. There is also disappointment among some Ukrainians who gave out our positions for money, I don't understand that they expect that the bomb will pass over them or cover them with some kind of protection. Communicating with many people, you understand that people are simply tired of being afraid of war, of something unknown. Children suffer in particular, they close in on themselves. Our th lyceum in the city of [CITY], where my child went to the seventh grade, was disrupted, which added to my daughter's worries even more. Now she is worried about where she will study, how she will be accepted at the new school, she is afraid of how she will be with the new class and whether she will go to school on the first of September. Some of my acquaintances died, some of my relatives were captured by the Russian Federation, my friend became a widow after living with her husband for only years, my brother protects us in [CITY]. We pray for every soldier, for every person and child who still lives in the occupied territories or in places where active hostilities are taking place. We pray for the return of our boys from captivity and wait for victory. Glory to Ukraine! Glory to heroes! Glory to the nation! Death to enemies! Ukraine is above all else, and it is in the heart of every true Ukrainian, where no one can capture it!

В перші дні паніка, що робити далі? Пізніше оцінка ситуації, взяла себе в руки та продовжила працювати. Постійне відчуття хвилювання за рідних та близьких. Постійно лякаєшся і насторожуєшся від будь-якого звуку, особливо коли цей звук нагадує вибух або звук літака. Після влучання в телевежу у [МІСТО] вночі (я на той час жила там) сон на тиждень зник, була боязнь заснути і не прокинутись. Потім почала допомагати військовим: грошима, випікала паски. Допомагала та допомагаю вимушеним переселенцям знайти житло, продукти та забезпечення одягом, і обов'язкова психологічна підтримка кожного. На фоні тривалого стресу та переживань почались проблеми зі здоров'ям, і без заспокійливого не обійшлося. Кожного дня слідкуєш за новинами з надією, що там скажуть ми перемогли, наші воїни визволені з полону. Через повномасштабне вторгнення деякі родичі які народились та зросли в Україні, а зараз проживають у росії, викреслені з життя, бо по розмовах з ними розумієш, що ці люди втратили мізки та розмовляють зазомбованими фразами. Є розчарування і в деяких українцях, які за гроші здають наші позиції, я не розумію вони сподіваються, що бомба їх мине чи огорне якимось захистом. Спілкуючись з багатьма людьми розумієш, що люди просто втомились боятись війни, чогось невідомого. Особливо страждають діти, вони закриваються у собі. Наш ліцей в місті [МІСТО], куди ходила моя дитина в сьомий клас, зруйнували, це ще більше додало переживань для доньки. Тепер вона хвилюється, де вона буде вчитись, як її приймуть в новій школі, її лякає, як буде її із новим класом і взагалі чи піде вона до школи першого вересня. Хтось із знайомих загинув, дехто з родичів в полоні російської федерації, подруга стала вдовою, проживши з чоловіком всього роки, брат захищає нас у [МІСТО]. Молимося за кожного солдата, за кожну людину та дитину, які і досі проживають на окупованих територіях або в місцях, де ідуть активні бойові дії. Молимось про повернення наших хлопців з полону і чекаємо перемоги. Слава Україні! Героям Слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе, і вона в кожного справжнього українця в серці, де її нікому не захопити!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.